Единый реферат-центр



Список дисциплин:
  • Астрономия да астронавтика
  • Банковское, биржевое рукоделие да каско
  • Безопасность жизнедеятельности да конвой труда
  • Биология, естествознание, КСЕ
  • Бухгалтерский таксация равным образом аудирование
  • Военное обязанности да гражданская дефензива
  • География да экономическая география
  • Геология, гидрология равным образом геодезия
  • Государство равным образом юриспруденция
  • Журналистика, издательское труд равно СМИ
  • Иностранные языки да лингвистика
  • История равным образом исторические обида
  • Коммуникации, связь, цифровые оборудование равным образом радиоэлектроника
  • Краеведение равным образом этнография
  • Криминалистика равным образом криминология
  • Кулинария равно пища питания
  • Культура равно поэзия
  • Литература
  • Маркетинг, проспект равным образом спор
  • Математика
  • Медицина
  • Международные связи равно соглашение хозяйство
  • Менеджмент равным образом трудовые связи
  • Музыка
  • Педагогика
  • Политология
  • Предпринимательство, торговля равным образом торговля
  • Программирование, компьютеры равным образом продажная девка империализма
  • Производство равным образом технологии
  • Психология
  • Разное
  • Религия равным образом одинизм
  • Сельское, лесное срам да землепользование
  • Сестринское ремесло
  • Социальная разработка
  • Социология равным образом обществознание
  • Спорт, путешествие равным образом
  • Строительство равно застывшая музыка
  • Таможенная теория
  • Транспорт
  • Физика да флюиды
  • Философия
  • Финансы, монета равным образом налоги
  • Химия
  • Экология да оберегание природы
  • Экономика равным образом экономическая построение
  • Экономико-математическое имитация
  • Этика равным образом эстетика
  • Главная » Рефераты » Текст работы «Творчий дорога Володимира Сосюри»


    Творчий тракт Володимира Сосюри

    Дисциплина: Литература
    Вид работы: курсовая занятие
    Язык: малоросский
    Дата добавления: 0.04.2014
    Размер файла: 03 Kb
    Просмотров: 0186
    Загрузок: 0
    Життєвий та творчий тракт В. Сосюри - від рукописів вплоть до збірок, його культурологічний диво дивное на канві катаклізмів історії ХХ століття. Відображення долі людини серед урбаністичної краси, соціального космізму, віри во народ, ліричні теми у віршах поета.

    Текст работы




    ***


    Хочу скачать данную работу! Нажмите нате обещание скачать
    Чтобы скачать работу дарма нужно зайти во нашу группу ВКонтакте . Просто кликните по части кнопке ниже. Кстати, на нашей группе да мы со тобой даром помогаем вместе с написанием учебных работ.

    Через мало-мальски секунд впоследствии проверки подписки появится сноска нате доведение загрузки работы.
    Сделать работу собственными силами от через "РЕФ-Мастера" ©
    Узнать подробней по части Реф-Мастере
    РЕФ-Мастер - уникальная пакет для того самостоятельного написания рефератов, курсовых, контрольных равным образом дипломных работ. При помощи РЕФ-Мастера не грех нетрудно да бойко выработать характерный реферат, контрольную иначе курсовую держи базе готовой работы - Творчий дорога Володимира Сосюри.
    Основные инструменты, используемые профессиональными рефератными агентствами, в настоящее время во распоряжении пользователей реф.рф в полной мере бесплатно!
    Как согласно правилам черкануть введение?
    Подробней в рассуждении нашей инструкции по части введению
    Секреты идеального введения курсовой работы (а да реферата равно диплома) с профессиональных авторов крупнейших рефератных агентств России. Узнайте, во вкусе по совести выразить злободневность темы работы, установить цели равно задачи, направить предмет, спинар равно методы исследования, а в свою очередь теоретическую, нормативно-правовую равным образом практическую базу Вашей работы.
    Как как следует известить заключение?
    Подробней что касается нашей инструкции по мнению заключению
    Секреты идеального заключения дипломной равным образом курсовой работы с профессиональных авторов крупнейших рефератных агентств России. Узнайте, наравне чисто высказать выводы по части проделанной работы равно построить рекомендации в соответствии с совершенствованию изучаемого вопроса.
    Всё об оформлении списка литературы в области ГОСТу Как оформить меню литературы объединение ГОСТу ?
    Рекомендуем
    Учебники в области дисциплине: Литература


    Похожие работы:
    Життєвий і творчий путь Володимира Сосюри

    02.11.2010/реферат

    Біографія В.М. Сосюри. Вихід у світ його першої збірки "Поезії". Ознайомлення із ліричними ("Так ніхто далеко не кохав...", "Колискова"), історичними ("Мазепа", "Тарас Трясило") і патріотичними ("Червона калина", "Любіть Україну") творчими доробками поета.

    Как скачать? | + Увеличить литера | - Уменьшить перл

    08

    Володимир Сосюра

    Володимир Миколайович Сосюра -- одиночный з найщиріших ліриків XX ст. -- увійшов у слов"янську поезію як співець любові й вічної світозміни, що злилися на єдиному понятті прекрасного, у відчутті вільгого і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти і ясної незглибимості почувань, поет ніжний і тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов помощью кілька історичних та культурних епох у житті України: від УНР давно хрущовської "відлиги".

    Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок, десятки поем, автобіографічну прозу, -- це безмежний світ, це історія, що переживаються во любові й ненависті, радості й журбі -- гостро, вплоть до сліз, впредь до млості. Пристрасне ответ поета народжується з безумовної віри на життя, що упереджує всі питання относительно доцільність існування особистості. У глибинах цього трепотня коливається пантеїстичне відчуття світу, що підносить людину держи рівень вічних, непроминальних мет і дарує дивовижну, романтиками омріяну свободу:

    Такий моя персона ніжний, такий тривожний,

    моя осінняя земля.

    Навколо вітер непереможний

    реве й ґуля 0 ... (1923)

    Чуєте озоновану вічністю молоду красу цього поривання?

    Володимир Сосюра народився 0 січня 0898 р. нате станції Дебальцево (нині Донецької області). Мати поета -- Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, из-за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював за селах, був сільським адвокатом, шахтарем.

    "Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а матерь -- якусь смугляву птицю, що їй безграмотный сидиться держи місці і всё-таки вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча. її одвертість була потрясаюча" 0 .

    Шанувальників Сосюри захоплюватиме й вражатиме крайня відвертість його ліричних сповідей, їх виняткова чуттєвість. Живлена генетичною пам"яттю целых від прадавніх язичницьких глибин, ця безпосередність світосприймання отнюдь не замулена жодними цивілізаційними резонами і виявляється на безумовній довірі накануне мови води і вітру, дерева і птаха, по мови плоті і всіх земних призначень людини від колиски по скону. Пантеїстична взаємопроникність природи і людини духовної та тілесної, рівність, независимость всіх і всього быть купальському вогнищі, коль нічого далеко не соромно й нікого соромитися, если безвыгодный відразу помітним, але могутнім живлом поетичної творчості В. Сосюри.

    Такою й була свойство митця -- напрочуд відкрита і пристрасна, ніжна і дуже вразлива. Це особливо належить підкреслити з огляду бери різні малопоштиві й обивательські припущення щодо хворобливо розхитаної психіки Сосюри на середні й похилі роки його життя, що мають під собой певний грунт. Але естество у тому, що поетом змалечку володіли величезні, неопановані, раціональному глуздові далеко не завжди зрозумілі почуття. Він злітав для їх крилах у тільки йому даровану височінь екзистенційного потрясіння, а тоді повертався по реальності во щасливому знесиленні, на знемозі, -- такими сильними були ці почуття. Арістотель називав такий группировка катарсисом (очищення душі переживанням, радістю й стражданням). Ця тяжка избыток емоційного надміру була дарована Сосюрі природою і заявила ради себя дуже безвременно 0 .

    Невдовзі після народження Володимира отчизна Сосюр переїжджає по селища Третя Рота (нині -- Верхнє, що вбежать перед м. Лисичанська для Луганщині), дескать й минають дитячі роки поета. Були вони голодні й безпритульні -- у пошуках постійного даху надо головою колыбель зривається з місця сверху місце, хоть объединение багатьох переїздах оселяється у старій хворостянці надо берегом Дінця. Тут во єдиній кімнатці туляться восьмеро дітей і батьки. Саме цей шахтарський кромка назавжди увійде во лірику Сосюри ясними зорями і тихим Дінцем, заводськими димами і тяжкою працею, першими захопленнями, якоюсь особливою прямотою оцінок і жагою буття.

    В одинадцять років Сосюра йде працювати -- давно бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, отнюдь не цурається випадкових заробітків. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Верн, Ф. Купер, детективи, які тільки міг дістати), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. 0911 р. вступає до самого міністерського двокласного училища во с. Третя Рота. Обдарований блискучою пам"яттю й допитливим розумом, швидко стає одним із кращих учнів, захоплюється співами й художньою літературою 0 .

    До лектури його дитячих літ належали Гомер і Шиллер, Гоголь і Шевченко, Пушкін і Леся Українка, І. Франко, М. Некрасов і Конан Дойль, а с налета з ними -- А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон. Саме лірика романсового плану (згадаймо туточки ще Олену Журливу та І. Сєверянина) якнайбільше імпонувала Сосюрі й манила його по перших літературних спроб 0 .

    Замислюючись нині надо світоглядно-естетичними витоками сосюринського "екстравертного" письма, освітленого кривавими сполохами Першої світової війни, визвольних змагань та більшовизму, безвыгодный перебираймо сверху вазі громадянських мотивацій та ідей, хоч, звісно, і вони формували горизонти його поетичного світу. Не забуваймо, що дух поета змалечку була вчарована ранньомодерністською красою і музикою слова, рафінованістю художньої барви й почуття, які на юній свідомості отожнювалися з великим Мистецтвом.

    Барокова пишність висловлювання, символістська яскравість штриха, схожого возьми кудахтанье чи молитву, особлива мелодійність поетичної фрази-- всі ці ознаки одземленості лірики мали чтобы юного Сосюри особливий сенс. Від них віяло чимось прекрасним, небуденним, солодким і манливим -- тим, чого во реальності бідного шахтарського краю никак не було й напоказ. Все те піднесене і гарне, чим життя обділило Сосюру, він знаходив у літературі. Спиняємося сверху цьому, аби спростувати единовластно зі стійких стереотипів, вслед яким "творчість В. Сосюри з самого початку розвивалася під благотворним впливом... української та російської революційної пісні" 0 . Думається, немає жодної потреби робити з Сосюри свідомого революціонера ще перед того, як він усвідомив себя поетом. Хоч речі це складні й остро пов"язані, однак никак не політичне гасло, а естетика пісні, чарівна моченька ліричного слова, усвідомлювана саме як чарівна (і звідси -- така виняткова предназначение його "музики і ритму"), розбудили струни його власної поетичної натури.

    Свої перші, ще напівдитячі поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить вплоть до 0914 р. 0 Всі ці рукописні вірші бери традиційні мотиви тогочасної лірики, во тому числі й релігійні 0 , безслідно згинуть у роки Першої світової війни. 0914 р. В. Сосюра вступає поперед трикласного нижчого сільськогосподарського училища сверху станції Яма Північно-Донецької залізниці. 0915 р. летальный исход батька змушує його залишити навчання й повернутися возьми содовий завод, цього разу учнем маркшейдерського бюро. Та нужденні учнівські заробітки малограмотный могли зарадити родинній скруті, майбутнє залежало від здобуття спеціальної освіти. Долаючи всілякі труднощі, завдяки власній енергії та сторонній підтримці восени 0916 р. Сосюра повертається вплоть до сільськогосподарського училища, аби пробути здесь накануне буремної осені 0918 р. Тут у 0916--1917 рр. він пише вірші, які вперше публікуються на бахмутській "Народной газете" та лисичанських газетах "Голос рабочего" і "Голос труда". Народжуються вони з традицій російської та української романсової лірики, хоча деякі з них, взоровані сверху поетику М. Некрасова ("Много на душе уже песен неспетых", "Товаришу"), свідчать, що Сосюра гостро відрефлектовує далеко не тільки щемні порухи душі, а й суспільні рухи, тривожне гудіння історії, що наближається поперед свого революційного піку.

    Як поет В. Сосюра вийшов із річища романсової традиції, означеної інтонаціями сповіді та звіряння, певним образним около ("сказка задумчивых звезд", "сон умирающих роз", "бред утомленной души" тощо). Але вслед складом творчої натури, вслед за чіткістю й гостротою бачення реальності від самих початків був іншим. Факти соціальної дійсності викликали во нього таку ж бурхливу емоційну реакцію, як і факти життя особистого. Соціальна тематика якось дивовижно (бо сильно природно!) уживалася на його вірші із сентиментальними медитаціями. Його юна душа, яка ще далеко не встигла зазнати світоглядних розчарувань, була відкрита всьому сущому і во людині, і на суспільстві. Це однозначно потверджує вже рання лірика.

    04 жовтня 0917 р. во газеті "Голос рабочего" друкується вірш Сосюри "Плач волн". 02 жовтня ця ж вечерка вміщує перший український вірш поета "Чи вже безграмотный пора". Автобіографія В. Сосюри, датована квітнем 0945 р., дає підстави думати, що вірш уперше надрукований ще раніше: "Першого мохо українського вірша було надруковано на бахмутському журналі учневої молоді "Вільна думка" ради назвою "Чи вже безвыгодный пора" 0 . Наприкінці жовтня 0917 р. листок "Голос рабочего" публікує російський вірш В. Сосюри "Товаришу", написаний у стилі революційного маршу. Тривалий часочек більшість дослідників саме від цього вірша починала відлік творчого шляху Сосюри, вбачаючи на ньому ясний класовий "заклик накануне збройної боротьби з визискувачами" 00 . Цілком ясно, що чітка класова детермінованість В. Сосюрі после этого накидається, оскільки поет переймається романтикою революційних подій взагалі й українського національного відродження зокрема. Так само й у вірші "Чи вже неграмотный пора" розшарування соціальних сил змальовується туманно, на загальній антитезі світла й тьми. Навіть сучасні фахівці-історики с напрягом доходять ясності, висвітлюючи Україну 0917 року, в таком случае що ж казати ради мрійливого вісімнадцятилітнього юнака?

    Можна і богослужение говорити ради палку віру В. Сосюри на оновлення життя, його моментальну і гостру реакцію в двигтіння соціальних надр. Зрештою, таково само, як і оборона болісну, подобно как людську реакцію возьми драматизм громадянської війни, коль братуха іде в брата. "Брат бери брата" -- в такой мере і називається вірш Сосюри: "Брат поднял сверху брата руку... ярких снов сказки нету... Воют грозы, льется кровь" ("Голос рабочего", 02 листопада 0917 р.).

    Саме так: казка, витворювана мрійливою уявою із "троянд" і "соромливих зорь" сверху розвалинах російської імперії, закінчувалася, надходила час зрілості. Ще поблискує на поезії Сосюри красива ранньомодерністська жура витонченого самітника, богемний подзвін кришталю ще вчувається во піснях блукальця, котрий перед богеми й далеко не мав жодного стосунку ("Гроза", "Бокал", "Вновь один"). Та дедалі дужче звучить у його віршах рокотання розбуджених мас ("Много во душе сызнова песен неспетых").

    Становлення В. Сосюри як громадянина і поета припадає возьми роки УНР та її трагічної поразки. Дев"ятнадцятилітнім юнаком він потрапляє у вир і веремію пореволюційних (лютого 0917 р.) катаклізмів та визвольних змагань во Україні. Побаченого, пережитого стане йому получи всі десятиліття, відпущені долею: воно увійде во десятки поем і сотні віршів, у прозу -- неграмотный просто-напросто низкою тем і невідступних спогадів, а невідступним переживанням вслед за люди і його большак во історії.

    Восени 0918 р. зі зброєю во руках В. Сосюра виступає проти кайзерівських та гетьманських військ у складі повстанської робітничої дружини Донецького содового заводу (м. Верхнє).

    Повстання проти окупантів та їх спільників очолює Директорія. Цілковито поділяючи ідею незалежності України, Сосюра взимку 0918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 0919 р. він тікає з її лав і потрапляє во плен прежде денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але контузия виявляється далеко не смертельною, і поет виживає. Блукаючи Україною, опиняється во Одесі, -де його, хворого нате тиф, підбирають бійці Червоної Армії. В її шерегах у 0920--1921 рр. він продовжує воювати -- цього разу з польськими військами та армією Махна.

    Не единожды він дивився смерті у вічі: після денікінського розстрілу побував Сосюра і преддверие червоним ревтрибом, і тільки розважливість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині щирий літературний способность (а ще більше -- вірші!), врятували йому життя 01 . 0920 р. на Одесі Сосюра вступає накануне лав більшовицької партії. Продовжує писати.

    Рання поезія, умовно обмежена 0921 р., вбирає во себя кращі художні досягнення пошукових течій і стилів того часу. Своєрідна сюжетність, грунтована получи и распишись зміні емоційних планів, яскрава мелодійність рядка пов"язують його вірш із традиціями ранньомодерністської романсової лірики як російської (І. Сєверянин, О. Апухтін), где-то і української (Олена Журлива, О. Олесь, С. Черкасенко): "И вспомнил розы моя особа от предсмертною окраской, равным образом девушку-мечту, равно медленный месячный свет". Емоційне форсування деталі вказує нате засвоєння поетом естетичного досвіду символістів ("Давит скатка шинельная плечи... Отрыдает труба, равно насквозь кровавый торсион автор сих строк помчимся победе навстречу"). Інтенсивна колористика малюнку, мова, а неоднократно -- лай барви і лінії свідчать оборона небайдужість Сосюри давно прийомів імпресіоністичного письма.

    Разом з тим дедалі виразніше гудеть оригінальні мотиви в полную силу сосюринської романтики боротьби й кохання ("На винтовке любимой родная рука, приветливо грабки грустят в затворе"). З бігом часу лірика Сосюри звільняється від обтяжливих ранньомодерністських трафаретів получи зразок "дивных чар" та "міражів золототканих", випрозорюється во ідеї та образі. Дедалі чіткіше увиразнюються риси індивідуального поетичного мислення -- гостро відчутий "смак" життя, барви, звуку, по правилам вловлена й передана психологія миті, несподіваний образний анализирование вражень ("И льется получи и распишись штыки со холодной высоты задумчивой луны багровое сиянье", "цілувала мене, милувала мене і безвыгодный знала, куди посадити"). Та головне -- це особлива злитість суб"єкта лірики з навколишньою дійсністю, абсолютна і беззастережна відкритість його особистісних рефлексій, що после відсутності інших визначень описуватиметься поняттями щирість" та "задушевність".

    Політкурсант 01-ї стрілецької дивізії В. Сосюра 0920 р. знайомиться во Одесі з Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, О. Ковінькою, іншими літераторами, що збираються во "Кав"ярні поетів", читає туточки свої вірші. Товариство одностайно визнає його поетом, вслед образно-інтонаційним ладом, усім складом мислення й почуття -- поетом українським. 00 травня 0920 р. на газеті "Одеський комуніст" ради підписом "Сумний" друкується вірш "Відплата", що тривалий момент вважався першим опублікованим українським твором Сосюри. Нині знаємо, що це слушно лише стосовно радянських друкованих органів. Але первые шаги у більшовицькій пресі рідною мовою багато важив ради поета й запам"ятався назавжди 02 . Від 0921 р. він починає писати виключно українською мовою (за винятком років Великої Вітчизняної війни, коль з політичних міркувань він іноді давав поперед друку російськомовні тексти).

    У листопаді 0920 р. червонарм В. Сосюра направляється на Єлисаветград, -де захворює нате дизентерію і потрапляє целых до самого зими во лікарню. Після одужання він їде політпрацівником получи Донбас. Під минута відпустки 0921 р. во Харкові Сосюра знайомиться з Б. Коряком, В. Блакитним та І. Куликом -- тодішнім завідувачем агітпропу ЦК КП(б)У, який відкликає його з армії получи посаду інспектора преси близ агітпропі. Починається період напруженого творчого життя во колі провідних українських майстрів: О. Довженко, І. Сенченко, О. Вишня, О. Копиленко, М. Йогансен, М. Хвильовий та інші найвідоміші тогочасні митці совєтизованої України складають його літературне оточення 03 .

    0921 р. виходить у світ збірка "Поезії", що накануне останнього часу вважалася першою книгою В. Сосюри. Однак нещодавно-віднайдений деловая бумага коригує цю думку. Рукою В. Сосюри после этого записано: "... во 0918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 0-й гайдамацький полк, козаком якого пишущий эти строки був, сверху гроші Волоха (ком. полку) було надруковано й першу збірку моїх поезій "Пісні крові"..." 04 . Переповнена подіями юність поета збагачується ще одним фактом. І хоча відшукати цю книжку во бібліотеках й архівах України поки неграмотный вдалося (і чи й вдасться з огляду нате немислимість її збереження во сталінські часи), свідченню самого поета обряд вірити. Крім того, переглядаючи влітку 0999 року особистий архів Ю. Шевельова на тій його частині, що зберігається во Бахметьєвському рукописному фонді Колумбійського університету (США), ми натрапили получи и распишись акьяб проф. Юрія Луцького від 0956 р. зі згадкою относительно дуже ранній рукопис віршів Сосюри (на першій сторінці рукопису рукою автора проставлено "Сюсюра"), дивом збережений во архіві Аркадія Любченка (Торонто, Канада). В цьому листі Ю. Луцький просив Ю. Шевельова вслед стильовими характеристиками віршів потвердити авторство Володимира Сосюри. Ми звернулися по Ю. Луцького й дістали від нього відбиток цього рукопису, а також англомовну статтю Ю. Луцького, якою він іще 0958 року (!) повідомив славістичний світ насчет цю знахідку і на загальних рисах її схарактеризував.

    Тепер відбиток цього рукопису (близько двох десятків віршів Сосюри 0918--1920 рр.), переданий нами накануне відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, чекає свого докладного опрацювання. Ми бачимо во ньому если безвыгодный всю, в таком случае принаймні більшу частину пізніше згадуваної поетом збірки "Пісні крові".

    0921 р. виходить у світ поема "Червона зима", що доход Сосюрі виняткову популярність і славу. Збагнути цей культурологічний чудо природы аттитюд ідейно-естетичним контекстом XX ст. неможливо. Пригадаймо: лірика початку століття во переважній частині з помітними зусиллями, зумовленими об"єктивними чинниками, робила перші чертеж на напрямі модернізму, проникливо говорила ради страдания душі, заглибленої у власний світ, усамітнений серед хаосу соціальних струсів. Соціальна реальність з усіма її проблемами -- революціями, війнами, боротьбою класів та ідей -- з полина зору ранньомодерністської лірики, як правило, випадала: лишалася людина тонкої духовної організації, яка багато і глибоко відчувала, болісно реагувала возьми недоладності життя, але майже нічого вдіяти никак не могла. Хіба що страждати й втішатися хвилиною випадкового, частіше примарного, аніж справжнього щастя. Цю лірику отнюдь не проймали політичні чи ідеологічні струми, надмір яких ради чверть століття призвів поезію перед "голої" декларативності. їй відкрився психологічно-емоційний безмір особистого буття і відповідно нова художня стилістика. Ясна річ, від щохвилинних потреб соціуму, його реальних бід і нетерплячих сподівань ця лірика була далекою. По суті, вона працювала возьми віддалену людинотворчу перспективу, що ми нині й відчуваємо, повертаючись із цікавістю й захопленням прежде поетичних шедеврів І. Сєверянина, М. Волошина, М. Вороного, В. Пачовського та ін.

    Катаклізми 0917 р. покликали накануне життя нового ліричного героя принаймні на одному з ідеологічних варіантів цього покликання -- мільйонні трудящі маси, які повстали в боротьбу следовать власну свободу, щоб перемогти або загинути. Якнайповніше відтворений він у "150 000 000" В. Маяковського, шерегах "Дванадцяти" О. Блока, символізований у поширених получи праздник миг образах бурі, вітру, молота, плуга. Численні приклади цього дає поезія П. Тичини, В. Блакитного, М. Семенка, В. Поліщука, на Польщі -- Б. Ясенського, В. Броневського, А. Станде, во Чехословаччині -- С. Неймана, В. Незвала, Й. Волькера та ін.

    У перші пореволюційні роки цей збірний облик був найжиттєвішим, соціально достовірним, а тому й витіснив із лірики конкретну особистість з усіма її переживаннями, сміховинно малими у світлі колосальних подій. У время тотальних соціальних зрушень і нетерплячого очікування нових форм суспільної організації поширення цього образу, цієї кличної поетики узагальнень недостаточно і соціальне, і психологічне пояснення.

    Та вже ради кілька літ далися взнаки естетичні втрати, зумовлені тотальною деіндивідуалізацією ліричного героя, бери збільшовизованих теренах укрупненого поперед всепланетного робітничо-селянського "ми". Бо вслед за краще майбутнє, яким би воно далеко не мислилося окремими індивідами, змагалася безграмотный безлика маса, а беда сколько з"єднаних ідеєю особистостей. Вони по-своєму раділи перемогам і мучилися поразками, закохувалися і любилися, і було їм сумно розлучатися, і боляче було помирать. У злютованій єдиним поривом масі література мусила розгледіти індивідуальні обличчя і душі, аби остаточно отнюдь не відступити від життя бери хисткі терени загальниковості й плакатності (як так й сталося невдовзі з пролеткультом, а великою мірою -- і всім слов"янським футуризмом). Першому і найкраще во політичних кордонах совєтизованої України це вдалося В. Сосюрі.

    "Червона зима" увиразнила во цій поезії конкретну особистість у всій безлічі притаманних їй поривань, захоплень, жалів і мрій. Поет зумів переконливо показати, що революційна народна хвиля -- далеко не нівельована маса, а множина дорогих і по-своєму неповторних особистостей, зобразив безвыгодный іде ї, що керували масами, а людей, що жили, сповідаючи певні ідеї. В плані гуманістичного осмислення епохи це було рішучим кроком уперед.

    "Червона зима" вмістила во дев"яти своїх невеличких розділах цілий духовний світ представника "робітничої рані", світ, що тільки займався: теплі спогади для домівку й нелегку працю, парубочі розваги і перше нещасливе кохання, емоційний порив повстанських загонів та їх нестримну а другая там з краю во закраина в соответствии с рідній землі, повернення додому і сум утрат, відчуття єдності зі своїм народом і щиру віру на ідеали народовладдя.

    Здобуття свого несамотнього берега во розбурханому суспільному морі, визначеність як дарунок "мятежній" душі, світоглядна певність, основана получи и распишись визнаній доцільності й доречності всіх випробувань, що випадають получай долю людини й суспільства (а це дарує легкість і свободу почувань!), -- носитель психологічне й філософське підґрунтя поеми, яка попри всю суворість зображуваної реальності (злидні, голодание і холод, розруха, війна і смерть) наскрізь віталістична. Це -- дребезжание і крик надії получи и распишись доладне впорядкування світу, надії, що пойняла народ. Шлях юного героя до самого багатомільйонного "ми", котре безграмотный нівелює особистості, а дарує радісне почуття примножених сил у боротьбі вслед за суспільне благо, -- путь такий тернистий і звичайний, -- є пафосом цього твору:

    І чітко мірний крок ряди сотень хитає...

    І своевольно собі здаюсь таким міцним, міцним...

    Здається, аз многогрешный і є, і мов мене немає,

    ведь "я" моє злилось з народу "ми" святим.

    Поема явила блискучу на своєму лаконізмі й предметності художню квінтесенцію тисяч і тисяч доль, вследствие що й здобула собі найширшого читача. Кожен бачив у ній термин ради из е-б е, гартоване досвідом багатьох (насправді й імпліцитно -- роду!). Це була нова лірика суб"єктивного опанування розбурханої суспільної дійсності, що вміщувала родове, загальнозначиме і отнюдь не мислилася кокетство ним.

    Естетика, з якої народилася "Червона зима" і яку несла все лірика Сосюри 00-х років (збірки: "Поезії", 0921, "Червона зима", 0922, "Осінні зорі", 0924, "Сьогодні", 0925, "Золоті шуліки", 0927, "Коли зацвітуть акації", 0928 та ін.), визнавала і підносила цінність кожної окремої долі, що зливається з буттям усієї суспільної множини, але отнюдь не губиться, малограмотный розчиняється на ньому безслідно. Саме так, як ліричне "я" поеми, зливаючись з "народу "ми" святим", лишається образом конкретного юнака, котрий пише вірші між боями, згадує бідацьке дитинство з "чорною" роботою "за четвертак", кручиниться надо могилою брата...

    Сосюра художньо узагальнив і утвердив имеет право й потребу кожного бути самим собой на суспільному огромі, мати моральне власть лишенный чего сорому звітувати своєму часові й поколінню: "і ваш покорный слуга щось значив, щось зробив", если "Вкраїну з краю на кромка проходили з боями". Оце потверджене людське достоїнство кожен і бачив у героєві "Червоної зими" і на цьому розумінні -- самого себе.

    Така естетика несла во собі й заперечення аскетизму як психології, що позбавляла людину власть сверху особисте життя, радість і щастя на умовах різних соціальних протистоянь. Ліричний победитель всієї поезії Сосюри -- багатий духовно, він переповнюється почуттями, які, виявляється, зовсім отнюдь не заважають йому бути учасником соціально-історичних процесів, потому что й самі ці процеси у сприйманні Сосюри є власне способом буття одухотвореної матерії і визначаються неграмотный беспричинно певною ідеологією (що радянська экспертиза традиційно накидала поетові, далекому від ідеологічної послідовності, невыгодный кажучи вже для пуризм), як незбагненними, але добротворними законами універсуму. Саме тому на наведеному нижче прикладі фрагменти живої природи й сплески поривань набувають аксіологічного смислу й означують собой певні світоглядні віхи:

    Магнолії лимонний дух,

    солодкі мрії олеандри...

    А на небі огненні гранати,

    і мислі зоряно цвітуть...

    ………………………..

    Ми хвилі любим, хвилі любим.

    Самі народжені од хвиль.

    О, притули вишневі губи

    ти давно моєї голови! (1923)

    "Летять віки, мов для екрані, мов вогке тьохкання во гаях... Сплелися боротьба й кохання, -- і кращий хто, невыгодный знаю я" (1923--1924), -- круглым счетом без затей і натурально "знімається" суперечність між особистим і загальним, ибо живляться вони одним -- невситимою вітальністю, радісною жагою життя на усіх його проявах, ідеологічна забарвленість якої малограмотный має вирішального значення (саме тому обік "Червоної зими" ми бачимо й поему "Перстень").

    Вся шар інтимного набула під пером Сосюри потужного онтологічного сенсу й почала імпліцитно свідчити нате користь тих суспільно-політичних "ландшафтів", на яких вона прописувалася поетом (себто, из-за окремими винятками, -- більшовицько-пролетарських). Лірика Сосюри 00-х років ("Ластівки держи сонці, ластівки получай сонці...", "Вже во золоті лани...", "Коли потяг у удаление загуркоче...", "Марія", "Жовтіє лист..." та ін.) явила людину во такій повноті своїх змог і жадань, яка мислилася тільки во споконвічних мріях народу. До обіцяного більшовиками і насправді відвіку сподіваного народом "світлого майбутнього" було, м"яко кажучи, далеко: тим захопливіше й принадніше було уявляти його риси получи прикладі конкретної долі такого земного героя Сосюри. Читач відчував з ним глибоку духовну спорідненість і ніби прилучався давно омріяного грядущого.

    Живлющою росою лягла ця поезія в вистраждані й зболені душі співвітчизників, надихаючи їх сверху життя і творчість сильніше после всі високі гасла. Вона зворушувала, нагадувала относительно добре й ніжне, ради те, що, -- як писав згодом О. Довженко, -- "життя саме сообразно собі найвище благо", і во цьому була її очищувальна сила. Сосюра оновив непосредственно род інтимної лірики, з безпосередністю язичника відкинувши межу між "моїм" і "нашим": все, чим повниться суть героя, є від життя, що приймається безумовно на усій своїй суперечливій повноті. Особисте у Сосюри скрізь і завжди є суспільно значимим (що подчас призводить і прежде невдач -- згадаймо вірш "Дві" 0924 р.). Так само й справи загальнонародні є предметом найщиріших уболівань суб"єкта його лірики. Це також вагомий внесок поета на естетику українського вірша, потому что завдяки опредмечуванню індивідуального переживання й загалом його рішучому "оземленню" долається психоемоційна абстрагованість (отже, й декларативність!) ранньомодерністського поетичного дискурсу. Життєва уконкретненість і соціально-психологічна достеменність переживання стане однією з естетичних підвалин усього подальшого саморуху жанру й матиме неабиякі наслідки на майбутньому (до речі, малограмотный лише української поезії, а й, скажімо, польської, дескать ці якості ще глибше вживить обычай "скамандритів"). Згадаймо бодай М. Вінграновського: "Я люблю тебе степом, Дніпром і Тарасом..." -- любов поперед жінки, поперед рідної землі, її історії та культури злито во єдиний віталістичний порив.

    У віршах Сосюри, ніби вперше побачені во своєрідній урбаністичній красі, постають картини міста, брукованих вулиць, срібного морського узбережжя; теплим блиском світиться ніч, зволожена "лукавими очима", відчувається поместительный і вільний подих того життя, заради якого "в степах гули гармати, і ллялась наша кров, і падали брати...", заради якого звергалися ідоли земні та небесні і з такою необачністю ламався світ традиційних взаємин та уявлень: "О, далеко не даремно, ні, моя старенька мати зняла з своїх дітей дукатики й хрести!.." (1921). У цьому програмному вірші збірки "Поезії" 0921 р. з великою безпосередністю Сосюра заповів своє митецьке кредо: всією творчістю він оспівуватиме безкінечне оновлення життя, що винурюється з магми одвічного перетворення матерії у небачених і захоплюючих формах, у праці й коханні, радості й стражданні зі своїм народом. Так, це оновлення пов"язуватиметься поетом з падінням царату, визвольними змаганнями УНР, потім -- на силу політичної безопірності його натури -- з розбудовою соціалістичного ладу (щоправда, безграмотный помимо сумнівів та сум"яття, зокрема во тяжкий про поета злам 00--30-х років, згадаймо бодай збірку "Серце" або вірш "Нуждарі"). Водночас це оновлення як щаслива властивість природи матиме й значно ширший пантеїстичний смисл, що достоту увиразниться во його пізній, під певним оглядом натурфілософській ліриці.

    Буремні події 0918--1919 рр. зродили палкі надії сверху якесь кардинальне перетворення світу й віддавна вже небачене духовне розкріпачення людини, наділеної почуттями виняткової сили, які накануне того ж перебувають у згоді із силами природи, фактично є органічним продовженням цих останніх: "Так ніхто неграмотный кохав! Через тисячі літ лиш подоспеть подібне кохання... В праздник такий розквітає кострома получи землі і грунт убирається зрання". Це -- отнюдь не гіпербола, як нудно утверждать шкільний підручник, це-- твердження, наснажене відчуттям невичерпних можливостей людини -- цього одухотвореного імпульсу Всесвіту. Навіть обіцяний коханій "золотий Оріон" -- гіпербола лише почасти (генетично, из-за походженням, -- зоря, що дарується обраниці, -- романсова традиція), а на головному -- передчуття нової змоги людини, передбачення, во слушності якого міг переконатися і сам по себе поет, стежачи из-за першими космічними польотами.

    Це, зрештою, клавиша по розуміння всієї лірики митця, яку не принимая во внимание утрат і спрощень малограмотный можна розглядати окремо из-за жанрами громадянської, інтимної та філософської лірики, потому что він оновив і зблизив самі ці жанри получи грунті синкретичного світосприймання. Невичерпна краса і промысл почуттів дозволяють людині, як її бачить поет, бути справжнім творцем своєї долі. 0 тоді, коль вона, рятуючи інших, обирає умирание (балада "Комсомолець", 0927), і если прозирає майбутнє (вірш "Дніпрельстан", як відомо, написаний предварительно появи самої станції -- 0926 р.), і если сумує так, що переживання її стають порухом самої природи ("Од дихання страта приглушенный мак обліта, ніби ім"я печальне: Марія").

    Володимиру Сосюрі поталанило -- він дав ту поезію, якої жагуче потребував час: соціально заангажовану, рвійну і водночас ніжну, вразливу, поезію, яка висвітила во людині воєнного комунізму й пролетарської ортодоксії її істинно людську сутність -- доброту, чуйність, природне почуття справедливості й милосердя. І на цьому образі всегда молоде покоління впізнало себя -- яким було, точніше, яким хотіло, мріяло бути! Також очевидно, що увесь цей слабое место морально-естетичних властивостей сосюринського корреспонденция впритул підводить нас по проблеми кордоцентризму як важливого чинника еволюції української художньої свідомості XX ст., що потребує окремого дослідження.

    0922 р. во Харкові виходить збірка В. Сосюри "Червона зима". Вона потверджує появу на літературі яскравого таланту, а водночас -- цікаву здатність цього таланту засвоювати й адаптувати власною стихією різноманітні художні форми і засоби. Так, четвертий розділок поеми "1917 рік" -- типово експресіоністичний, а вже наступний -- п"ятий -- хоть дихає українською народнопісенною традицією в межі прямої стилізації ("А ми сіли получи и распишись коні, ворогів рубати -- никак не за одному із нас заплакала мати", 0921). Окремі твори писано верлібром, а поряд -- зразки нормативного вірша, якими можна, як відзначав іще А. Шамрай, ілюструвати практику імажинізму: "І спогади тремтять, мов смажене насіння, лишають сверху вустах жадань прозорий ґлей" (1921). Дедалі більше вияскравлюється суто сосюринська колористика жовтогарячих, золотих і блакитних тонів, колористика, що має глибинні етнічні корені й эдак багато баять душі, народженій серед пшениць під сонячним небом ("Осінь жовтозора нате золотих човнах поперед заходу пливе...", "Мій брате Вересню, з блакитними очима"). Не цурається Сосюра й перифрази з відомих зразків, зокрема Тичини: "Нових імен і синтезу нового" (поема "В віках").

    Разом з тим, настрій во поезії Сосюри -- категорія настільки панівна, що підпорядковує собі й уніфікує навіть далекі одна одній стильові манери. Так само, як романс, має здатність сполучати і перетоплювати во собі класичні й сучасні мовностилістичні форми хоть впредь до сленгу. Для Сосюри во ролі такого сленгу виступають невыгодный тільки просторічні вирази й звороти ("Ех, їдять його мухи з комарами", "Скоро стане спекулянту жарко" та ін.), а й різні художньо-стильові зразки, що існують для слуху суспільства -- від давньої думи прежде авангардних новацій.

    У малограмотный меншому діапазоні ширяє і соціально-філософська думка поета. Прямою даниною космізму як художньої течії 00-х років є поема "Навколо" (1921), ліричний суб"єкт якої прагне охопити єдиним поглядом розбурхану революційними катаклізмами планету. Поема "В віках" (1921) доход ще більші -- вселенські масштаби виміру подій та образних узагальнень. Досить несподівано (з огляду в попередню лірику) лівацькі ідеї Пролеткульту (до оргбюро якого Сосюра входив у 0921--1922 рр.) прориваються войовничим запереченням "старозавітних" цінностей, предковічної християнської моралі на третьому розділі цього твору. І в такой мере само щиро ці архіреволюційні ідеї поет у наступних рядках наповнює гедоністичним пафосом, почуттям приналежності особистості вплоть до безсмертної неньки-природи. Сувора дійсність і стоїчне її сприйняття відбиті у присвяченому М. Хвильовому диптихові "Сніг... преддверие очима следовать лицями лиця..." (1921). А у вірші "Граційно руку подала і пішла" открыто панує стихія революційного романтизму.

    Таке коливання ідейно-філософських акцентів свідчить относительно існування певного спільного їх знаменника, яким у Сосюри є пантеїстичне світовідчуття, цілковита взаємопроникність суспільної історії, природи й людини, їх внутрішня злагодженість, притаманна синкретичному мисленню древніх. Сосюрі дароване відчуття абсолютної єдності з усім, що його оточує, опрятно емоційна оцінка дійсності, безвыгодный регламентована, согласно суті, жодними філософськими системами, окрім віталістичного захвату і нетрагічного переживання плинного Часу. Все це -- язичницька щирість, "про всяк випадок" збережена історією розвитку людського духу. Навряд чи всерйоз випадає говорити относительно ясність соціально-політичного мислення поета, гражданский якої Сосюрі цілком слушно закидали впродовж чи малограмотный всього його життя.

    У 00-ті роки Сосюра створює низку великих соціальних портретів: ліро-епічні поеми "Оксана" (1922), "Робітфаківка" (1923), "Воно", "Шахтьор", "Сількор", "Хлоня" (всі-- 0924р.). Теперішнього читача важко (та чи й потрібно) переконувати во тому, що вони належать прежде вершинних художніх зразків, але сучасникам Сосюри ці твори багато чим імпонували. Головним у портретописанні Сосюри (окрім психологічної проникливості, вміння лаконічним штрихом відтворити внутрішній осанка героя та його динаміку) було виведення реальної особистості з історичного ряду на історичний підряд, у знаменник, що бодай у своїй поетичній версії визначає суспільний поступ. До цієї низки творів, як дозволяють думати збережені строфи, належала й поема "Махно" (близько 0924 р.), повний машинопись якої безграмотный зберігся. Можна лише здогадуватися, якими різними барвами спробував змалювати поет цю виняткову во українській історії постать, после що невдовзі "стільки випив горя, що й нащадкам стане" 05 . Одним із перших проявів інтересу молодої української літератури прежде рідної давнини, дорогоцінного на умовах ліво-революційних вульгаризацій історії, став віршований интрига Сосюри "Тарас Трясило" (1925). І на цьому -- позитивний сенс твору, никак не вільного від багатьох художніх вад 06 (треба сказати, що більшість спроб Сосюри створити велике епічне полоса обертатиметься черговим торжеством ліризму возьми розкиданих брилах епічної картини світу з усіма відповідними плюсами й мінусами). Інтерес митця до самого вітчизняних глибин з в отдельных случаях зростатиме, увиразнюючись невыгодный таково получи тематичному, як бери етичному рівні: всією образною системою він утверджуватиме свою спорідненість з Україною, ЇЇ вічним і благотворним духом. У цьому -- високий ментальний смисл сосюринських "золотих зірок", "блакитних озер", "солов"їних гаїв".

    0928 р. Сосюра розпочинає писати поему "Мазепа", що також дасть привід про всіляких звинувачень бери його адресу. Його постійно ваблять по себя великі поетичні форми. Після поем "Віра" (1923) та яскраво експресіоністичного "Золотого ведмедика" (1923) він створює епопею "Залізниця" (1923-- 0924), що складається з п"яти сюжетно пов"язаних між собой поем. Герой цього твору під враженням від випадкової зустрічі з коханою звертається подумки по минулого і прагне розібратися, що ж було справжнім, головним, а що випадком і помилкою. Ним керує стремління впорядкувати пережите, дати йому якийсь лад, пояснити і прояснити загальним ходом суспільно-історичних подій. Всуціль автобіографічний, він безвыгодный зрікається жодного грана пережитого і сподіяного, далеко не прагне його забути, а навпаки, -- вигорта постоянно "на світ Божий", ради власним розумінням одсіваючи велике од малого, істинне від оманливого. Це і є впорядкуванням, потому что здесь далеко не лише героїчному вчинкові, а й хибному крокові відводиться своє належне місце во загальній логіці подій. Важко далеко не помітити типово сосюринської алогічності, що якраз і свідчить оборона синкретичні підвалини світогляду, на постійному намаганні поєднати непоєднуване й художньо узгодити нацело суперечливі, як возьми гуманістичний світогляд першої половини XX ст., начала: воєнне звірство, кров, захват, любов, п"янке упоїння природою, співчуття по жертв цього лихоліття, що водчас подається во героїчному ореолі, тощо.

    З крайньою відвертістю либреттист простежує звивистий большак свого героя впредь до більшовицьких лав вследствие робітничі загони, сутички з гетьманщиною й петлюрівську одіссею. З небаченою досі правдивістю увиразнюється природність мужності й страху, слабкості й сили. Попри певні уэд твору (скажімо, сюжетну неврівноваженість окремих частин), епопея посилює во поезії подих живої дійсності, яким одмічена "Скорбна матір" П. Тичини, обыденщина Г. Косинки і який возьми довгі роки если закляпований регламентованою соцреалістичною естетикою.

    Як і во інших автобіографічних творах Сосюри, явища й події трактуються во "Залізниці" як природна даність, що безвыгодный потребує жодної редукції, замовчування або якогось етичного моделювання. Модальність чужа художній думці Сосюри --так б у л о, і цього досить. Саме звідси (за всієї суб"єктивності) -- виняткова емоційна переконливість його письма. Але ця ж самоё правдивість зображення реальних подій крат до в один из дней розламує художню цілісність великих полотен Сосюри, розкомпоновує її притаманною життю суперечливістю, призводить поперед ліричного безладу й незавершеності. Правдивість окремого надзвичайно увиразнює наївну нерозчленованість (себто фактично -- неосмисленість раціональним глуздом) цілого як морально-естетичний положение поетичного самовираження.

    Так, ворожа тень держи снігу безвыездно ж таки лишається людською кров"ю, для яку чутливий полубог никак не може дивитися байдуже, незворушно; жагучі любощі між боями, як безвыгодный повертай, лишаються даністю іншого життєвого контексту і вписуються во це смердюче і криваве воєнне тло всупереч глуздові хіба що щасливим здивуванням, сторопілістю. Оце наївне здивування, дитяча розгубленість і завладение самим переживанням подій наскрізь пронизують собой поеми Сосюри, суще єдиною логікою поєднання непоєднуваного і пояснення того, що розумом пояснити неможливо. Нерозчленованість враження -- льгота лірики, тому саме у віршах Сосюра сягає бажаної повноти і завершеності у відтворенні дійсності (звісно, безвыгодный из-за часопросторовою соціальною географією, а глибиною духовного віддання): "Уже сигнал золоторога..." (1922), "Ластівки получи и распишись сонці..." (1922), "І все, куди невыгодный йду..." (1922) та ін. Нерозчленованість -- естетична сутність цього поетичного світу, магія його глумливої щодо раціонального глузду глибини. Так, щирий і простий Сосюра... А ради плечима тієї "простоти"-- тисячоліття!

    Від 0925 р. Сосюра повністю віддається літературній роботі, полишивши агітпроп, а потім і Харківський університет ім. Артема (де він опинився на дивній ситуації, если вивчав українську літературу, а сусіди в области парті вслед підручником Плевака -- його власну творчість). У літературному житті 00--30-х років поет займає позірно незалежну, а на плані теоретичних баталій --досить легковажну й вразливу позицію. Його ексцентрична свойство відгукується держи життєві й художні явища всупереч усяким теоретичним постулатам і програмним настановам (згадаймо епізод із В. Маяковським 0922 р., якого Сосюра був зобов"язаний "розгромити" і якого... привселюдно привітав як великого поета, чим викликав обурення і гнів харківських колег-пролеткультівців 07). За десятиліття він побував у багатьох літературних організаціях (Пролеткульті, "Плузі", "Гарті", ВАПЛІТЕ, ВУСППі, ВУАПі та ін.), керуючись безграмотный эдак ставленням давно їх ідейно-естетичних програм, як особистими симпатіями. З другого боку, кожне угруповання радо вітало прихід уславленого поета. Це неграмотный заважало Сосюрі бути во самому вирі літературного процесу. Обстоюючи своє розуміння мистецтва, він постійно встрявав у літературні дискусії, ведь боронячи класику від лівацьких зазіхань Пролеткульту, ведь соціальну заангажованість поезії від незрозумілих йому і життєво важливих чтобы культури тенденцій неокласиків (що виявилося на адресованому їм вірші 0926 р.). Йому імпонував "широкий сонячний рух української молоді прежде культури" ("Плуг") і насторожувала "аристократична" замкнутість ваплітян, до самого речі, як і надмірні амбіції молодняківців 08 .

    А ради цими симпатіями й антипатіями -- життєві й творчі зіткнення, суперечки, які набували дедалі гостріших форм хоть давно політичних звинувачень під пора літературної дискусії 0925-- 0928 рр. І9 Надто щирий, імпульсивний Сосюра неоднократно бував накануне ними нетрудно беззахисним, іноді наражався й сам. Так, скажімо, поета вкинув у розпач неп, що засвідчило і його сприймання революції як стихії, дорогої саме своїм перетворювальним поривом, процесуальністю (а неграмотный результативністю), дикуватою енергією потрясаючих оновлень. Сум ради невтримним наступом получай старе й оприкріле, розчарованість у революційній бурі, що, виявляється, може й погамуватися, підлягати якимось прагматичним регуляторам, -- весь це ввозить дисгармонію і розгубленість у поезію Сосюри. Найповніше ці настрої відбилися на збірці "Місто" (1924). Відгомоном гарячих і нездійсненних мрій оживають во його ліриці екзотичні образи й мотиви -- "далека Іранія" і "замріяна Індія", казковою красою співзвучні сподіваному і втраченому майбутньому. Щоправда, цю похмуру розчарованість поет долає досить швидко, потому что вже на датованій цим но роком поемі "Воно" читаємо: "Знає він -- од непу выходит лучче, хоч спочатку й никла голова". Але ідеологам літпроцесу було що брати бери недобру пам"ять.

    Визначальним є те, що на умовах дедалі відвертішої ідеологізації літературного життя з його дедалі агресивнішим "класовим профілем" Сосюрі з великими труднощами й моральними втратами приходиться боронити свій ліризм, поезію глибоких особистих переживань. Він оспівував печальне ім"я Марії, а цього ж 0925 р. у Харківському університеті професор Рожицин, працівник ЦК, розносив у перо і персть прибічників одвічних естетичних цінностей у лекції "Красота -- сие контрреволюция" 00 . Поетові дедалі більше перепадає вслед "солов"їв" і "троянди", "синій сум очей" і "вечірній сум гітар", хоча це -- лише сам бік чуттєвості, особистісності його слова, що недовольно й інший -- вже наголошений вище вітальний порив цілком акцептованого владою суспільного характеру, відбитий низкою яскравих образів і картин:

    Люблю тебе, доба переходова,

    следовать смутний вид, вслед за зломи,

    следовать огні, вслед рух юрби і после огненне слово,

    вслед за владне "так" і непокірне "ні"...

    ("Сонет", 0927)

    Зрештою, навіть його "програмна" громадянська лірика входила на суперечність з ортодоксальною більшовицькою критикою, оскільки красою для того Сосюри була і неретушована жорстка хотя життя, яким воно було і є, а невыгодный тільки ідея красивого життя, "світлого майбутнього":

    І пішов мы тоді до самого Петлюри,

    потому что у мене штанів отнюдь не було.

    Скільки нас отаких біля муру

    від червоної кулі лягло 01 .

    ("І пішов ваш покорный слуга тоді поперед Петлюри...")

    Хай Сосюра безвыгодный виголошував маніфестів нате захист свободи творчості, більше того, визнавав і втілював для письмі основа соціальної заангажованості літератури (невдовзі цілковито сфальшований теорією і практикою соцреалізму). Але його лірика во своїй кращій частині народжувалася з духовної свободи художника, його образність мала глибоке інтуїтивно-психологічне підґрунтя, народжувалася свавільним екзистенційним захватом і вже тому вихоплювалася з-під влади інших законів -- ідеологічних, -- яким дедалі більше підпорядковувалася література ("Плакав вітер і айстри осінні нахилялись по зляканих трав", "як издавать вонь губи снігом талим і сонцем -- кучері твої", -- це та багато іншого -- передовсім поезія).

    Сосюра хоть ніяк невыгодный замикається у світі особистих, побутових потерпань, а лірично, всім серцем сприймає безмежний розтривожений світ. Його соціальне бачення -- гостре, проникливе та й, зрештою, малограмотный таке однозначне, яким його представляла офіційна думка впродовж десятиліть. "На хлюпанье і регіт індустрії ходою твердою іду", -- писав поет у вірші "Іду" 0926 р. Разом з тим, збентежений ґвалтівними темпами індустріалізації, що насильно відривала людей від землі й новітніми нуждарями жбурляла їх возьми маргінеси суспільства, він писав і такі твори, як вірш "Нуждарі", тільки нині відкритий широкому читачеві 02 . І це також лірика.

    А йому продовжують дорікати вслед за ліризм, виходячи з пролеткультівських уявлень, що по сию пору ніжне та особистісне -- ретроградне, а гучне й бадьоре -- передове. Уповні це виявилося під момент літературної дискусії 0925--1928 рр. 03 На жаль, постоянно це виливалося далеко не тільки у вульгарні критичні закиди, а й скудно грізні практичні наслідки (згадаймо перше виключення Сосюри з партії, невдовзі відмінене вищою інстанцією 04 ).

    Довірливий і щирий, Сосюра шукає порозуміння з оточенням, естетичними вимогами часу, що невмолимо канонізуються. Він готовий визнати власні "помилки" хоть накануне крайніх меж -- впредь до відмови від власної поетики. Фактами цих тяжких терзань є вірш "Вечірні вулиці" 0928 р., -де складається данина індустріалізації, і вірш "Майстерня" 0932 р. з його страхітливим апофеозом знеособлених шерег, затоптуванням власного "я", запереченням, ба навіть моторошним висміюванням чуттєвих злетів і мрій.

    Але такі образ действий вульгарній думці полегшити ситуацію далеко не могли. По-перше, тому що взагалі зректися ліризму як власного мистецького єства Сосюра безграмотный міг. По-друге, відторгнення його з літпроцесу недовольно свою жорстку позаособистісну логіку. Надходили 00-ті роки -- доба тоталітарної ідеології, яка потребувала і формувала безсловесного виконавця. Вільна, окрилена особистість ставала безграмотный тільки зайвою, а й антагоністичною радянській системі. В тому й трагедия тогочасної лірики (загалом мистецтва!), що вона у кращій своїй частині продовжувала утверджувати цінність особистості, тоді як комуністична ідеологія потребувала знецінення її вплоть до рівня совсем нечего делать замінимого "гвинтика". Ця беда надірвала далеко не одинокий чистий крик -- від геніального П. Тичини по неграмотный позбавленого здібностей П. Усенка.

    Сосюра, котрий висвітив духовні обрії вільної людини на їх нікому невыгодный підвладному безмежжі, "вибився з хору". Лірика, во якій поет "опускався" поперед радості й смутку землянина, тоді як життя цього землянина вже переставало йому належати і владною рукою жбурлялося получи и распишись донышко індустріальних котлованів, -- така лірика суперечила духові доби. І цей антагонізм безвыгодный могли зняти жодні втечі поета від самого себе, бо, вдаючись до самого них, він перетворювався з художника бери ілюстратора. Останній міг сподіватися получай замирення з суспільною реальністю, портретист -- ніколи. Художник лишався на опозиції.

    Виходять збірки віршів "Золоті шуліки" (1927), "Коли зацвітуть акації", "Де шахти возьми горі" (обидві 0928 р.), сповнені погідних настроїв і снаги творчого діяння, народжуються такі прекрасні ліричні мініатюри, як "Падають сніжинки лагідно і млисто", "Білі акації будуть цвісти", "Тебе любив -- як вітер небо" та ін. Місто людей (а невыгодный тільки виробничих ритмів і процесів) з усіма своїми барвами, звуками, заклопотаним нехаотичним рухом увіходить у лірику Сосюри, аби здобути во ній довге життя. Більше того, 0927 р. поет пише вірнопіддану соціально-політичну інвективу "Відповідь", у 0928--1929 рр. -- поеми "Вчителька", "Поет", ба навіть "ДПУ" і художньо найпомітнішу з-поміж них -- "Заводянка". Все барабанить оборона те, що він начебто здолав "непівський" психологічний розлад, зробив свій політичний вибір і як лірик намагається зануритися во мирний будни України. Це почасти помічає і розуміє критика, вбачаючи во Сосюрі провідного майстра ліричного жанру 05 . Однак получи терезах політичної кон"юнктури фахова думка весить небагато. Закиди во бік Сосюри суворішають, пятый океан безкінечних зауважень і повчань (аж давно перевиховування поета быть заводському верстаті 0931 р.! 06 ) ввергає його во тело нової, глибокої і затяжної кризи. Гіркі передчуття і відчайні настрої поета найповніше відбиваються на збірці "Серце" 0931 р., зокрема у вірші, що дав їй назву. До проблем громадсько-літературних долучаються особисті, дається взнаки сильно непоміркований спосіб життя, великої психологічної травми завдають Сосюрі жахливі картини голодомору 0932--1933 рр. У 0934 р. Сосюра потрапляє перед психіатричної лікарні. Можливо, це й справді рятує його від страшнішого з огляду сверху розв"язаний у країні терор 07 . Того ж року поета виключають із партії -- лише 0940 р. після його відчайдушного листа давно Сталіна, якому він щиро вірив, зі словами "Отец, спаси меня!" поета поновлять у лавах ВКП(б) (читайте -- "дозволять жити далі") 08 .

    У ці кризові роки Сосюра майже никак не пише, а займається поетичними перекладами. Аби переконатися, наскільки талановито -- досить перечитати "Демона" М. Лєрмонтова во його художньому відданні. Декотра стильова одноманітність, зумовлена органічністю й цілісністю його поетичного мислення, від невтаємниченого ока приховує іншого Сосюру -- блискучого версифікатора й стиліста, майстра, що досконало володів можливостями слова.

    0936 р. В. Сосюру повертають на ряди членів Спілки радянських письменників (виключення з партії автоматично викреслило його і з одержавленої творчої організації). Наступного, 0937 р., він одержує змогу переїхати з родиною по нової столиці України -- Києва, удостоюється ордена "Знак пошани". Все беседовать ради те, що влада визнала вслед краще зберегти безхитрісного "поета робітничої рані", якого знав і любив увесь народ.

    У припливі нових сил і надій В. Сосюра повертається вплоть до роботи. Сумного ради країни 0937 р. виходить збірка "Нові поезії", яка показує, що і у важку пору цевница ні-ні та й зазирала до самого поета, лишаючи такі свої щемні знаки, як "Айстра" (1934) або "Хвилі" (1934). Побитий, травмований Сосюра у зводинах із подчас вийшов переможцем, остаточно утвердився держи позиціях особистісного ліризму, щоб ніколи більше отнюдь не зрікатися себе:

    Сонце впало птицею после гори,

    зоревіє сурми дальній спів.

    Я такий но лірик, як і вчора,

    на золотому шумі вечорів.

    ("В саду", 0935)

    Умовою цього було виконання соцзамовлення -- кон"юнктурно-декларативних текстів бери взірець "Пісні ради Ворошилова" (1937), які совсем нечего делать й у великій кількості виходили з-під пера Сосюри. Але во кращій і справді художній частині "Нові поезії", особливо ж збірка "Люблю" (1939), означили новий етап його творчості -- пору художньої зрілості, врівноваженої і тонкої стилістики письма. В усій повноті розкривається рідкісний живописний талан майстра, котрий звичайний картина уміє зробити чуттєво незглибимим:

    Облітають квіти, обриває вітер

    пелюстки печальні во синій тишині.

    По садах пустинних їде гордовито

    осінь жовтокоса возьми баскім коні.

    В далечінь холодну минус жалю ради літом

    синьоока осінь іде навмання.

    В"яне постоянно навколо, -де пройдуть копита,

    золоті копита чорного коня.

    Облітають квіти, обриває вітер

    пелюстки печальні й розкида кругом.

    Скрізь якась покора на тишині розлита, і

    берізка гола мерзне следовать вікном.

    ("Осінь", 0938)

    Романсові перебори -- во розумінні і мелодраматичних надмірів, і музичного ключа -- зникають з поетичної тканини вірша Сосюри, лишаючись хіба що десь во основах облюбованого образного ряду. Це й специфічно сосюринська колористика ("синій", "золотий", "багряний"), і неодмінне сполучення різних планів (далекі зорі й опале листя, що шарудить під ногами, жовтогарячий вересневий заросли і одна срібна павутинка бабиного літа). Але до этого времени це позбувається ранньомодерністської екзальтованості і висаджується сверху реголит "доброго реалізму й прозорої ясності спостережень" 09 . Бо винятковою на Сосюри є звичайна, ні, -- незвичайна! -- земна краса, сповнена невичерпного смислу. "Мятежний" вигнанець і "печерний хлопчик" обіймає світ поглядом зрілого мужа.

    Одним із ліричних шедеврів цього періоду є вірш "В тиші алей" (1936). Немає розтерзаних, много раз істеричних трьох крапок, раптових вигуків і такого ж раптового заніміння для випадкових деталях -- жодних сентиментів! Дихання цієї лірики спокійне, врівноважене, лінії малюнку ясні й завершені:

    В тиші алей вальсує вітер.

    На цвіт жоржини і вербен

    холодне злото срубать клен.

    Надходить осінь соковита.

    Поет дійшов згоди -- зі світом, із собою. І, крім нього, це нікого безвыгодный пропускать -- вища незалежність Художника заявила для себя досконалістю поетичного живопису.

    Збірка "Люблю" -- це горіння великого серця, якому відомі всі відтінки і радості, і смутку. Такі поезії, як "Люблю", "Васильки", "Чекання", належать предварительно золотого фонду слов"янської лірики XX ст. Скажімо, у вірші "Чекання" Сосюра безграмотный розповідає насчет неспокій героя, а дає єдину і геніальну з художньої точки зору ознаку його стану. Таке напруження охопило ліричного персонажа, таке збентеження, що с грехом пополам йому вже саме дихання землі, млосний аккорд її плодоносіння: "Тихо. В повітрі -- ні руху. Слів дескать на пісні знайду? Падають жарко і глухо вроде в танке яблука на нашім саду".

    Така, здавалося б, проста образна пластичность (проста, потому что точна!) є результатом талановитої роботи согласно вигортанню зайвини із предметної картини світу, свідченням абсолютного художнього слуху. Лишається тільки те, що є продовженням людського переживання, безграмотный нав"язаним навколишньому, а впізнаним у ньому. Як, приміром, передчуття весняного пробудження, що низько прислуживаться весняними просторами, черкаючи вологими крильми объединение холодних обріях: "І нечутно лине довга ніч зимова, довга ніч зимова, чорнокрилий птах!"

    Дедалі ширше і вдумливіше звертається Сосюра впредь до традицій українського фольклору. Це й прямі ремінісценції вплоть до відомих пісень (вірш "Сині трави", 0938), і оригінальні образи, зіперті в поетику художнього паралелізму, запитання-звернення вплоть до читача, наспівна ритмомелодика. Наприкінці 00-х років поет ніби вперше заглиблюється во океан народної пісні і думи, коль зважити, що напочатку на його ліриці переважали романсові мотиви і більш близькі во часі маршові ритми "переходової доби". Не удовольствоваться после этого і вне прямої стилізації, яка, бери щастя, лишається винятком, а никак не правилом.

    0940 р. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне недотка -- интимные отношения у віршах "Червоногвардієць", дескать знову оживає революційне минуле. В широку оповідь вплітаються численні мотиви з життя родини поета, його товаришів і друзів, описи військових баталій та окремі ліричні теми. Багато уваги приділено літам раннього дитинства, дійсній чи дофантазованій генеалогії автора, його вихованню й першим літературним спробам, а головне -- незабутнім буремним подіям зламу перших десятиліть. "Червоногвардієць" увібрав усе те, що складає автобіографічну основу творчості Сосюри 00-х років, пирушка її життєписний струмінь, предварительно якого митець присест объединение присест повертатиметься й пізніше. Твір має відкриту композицію: розповідь ведеться в таком случае від першої, ведь від третьої особи, доксограф втручається на неї, уточнює і доповнює сповідь героя-юнака з позицій своїх балаболка років. Романка (у першому виданні названий поемою), до самого якого Сосюра включив навіть окремі розділи поеми "Заводянка", є своєрідним підсумком художньої розробки власних проблемно-тематичних обширів: дореволюційна Донеччина, боротьба й кохання на якомусь магічному своєму поєднанні, гостре переживання миті і сповнений надії порив вслед видимі грані часу.

    Останні передвоєнні книги ("Журавлі прилетіли", "Крізь вітри і роки"-- 0940р.) виповнюються мотивами виняткової любові вплоть до жінки ("Марії"), предварительно природи ("Я квітку безвыгодный можу зі-зірвати..."), впредь до всього того великого й дорогого, що зветься Вітчизною. Це й захоплення самою здатністю людини відчувати, потрясатися -- неграмотный прямо, але прямо піднесене Сосюрою по-над здатністю раціонального глузду ("Ти спиш, а пишущий эти строки прийти в отруб безвыгодный можу...").

    Естетичне воззрения поета, живлене ідеєю віталізму й духовного горіння, дістає прямого виразу у вірші "Любіть і боріться вслед щастя безкрає" 0940 р. Поет глибше починає розуміти й самого себе, ті первісні сили, що вели й ведуть його крізь усі випробовування, були і завжди будуть потрібні людям ("Краю мій!", 0940). Людина покликана перейматися сущим і бентежитися -- на тому її життя, дорога прежде вічності й свободи. Небуттям є тільки духовна німота, а тому фізична последний вздох утрачає свій абсолютний трагізм. Проминання -- річ печальна, однак і воно також є життям. Через усвідомлення цього жура после молодістю, що безвыгодный раз в год по обещанию озивалася у віршах Сосюри драматичним зойком, перестає бути нестерпно болісною і надривною. Як у вірші "Вершник" 0940 р., мол малограмотный чути ні панічного страху, ні відчаю, ні жаского передчуття тліну, а є тільки спокій спостереження, прикута вплоть до круговороту сущого увага, ибо воротила людини -- нетлінна. Цілком конечно й те, що це останнє малограмотный має жодного відношення предварительно християнської ідеї:

    Маліють дні. Холодними стежками

    блукає осінь на сумі сообразно садах. І

    журавлі прощальними ключами

    летять у даль... Куриться довгий шлях,

    і вершок мчить у брязкоті металу,

    мов наздогнать весни він хоче дні...

    О друже мій! То молодість промчала

    нате золотому дикому коні...

    Війна з Німеччиною застає Сосюру во Кисловодську. Він повертається предварительно Києва, на складі письменницьких агітгруп виступає хуй населенням. З наближенням фронту поперед столиці України с налета зі Спілкою письменників виїздить прежде Уфи. Звідти согласно всіх фронтах розлітається полум"яне термин поета, його чують і получай зайнятих фашистами рідних землях: написаний на Башкирії славнозвісний "Лист вплоть до земляків" (1941) поширюється листівками за всій Україні: "Я звертаюсь прежде вас, дорогі земляки-побратими, крізь пожарів злий гук, крізь удари невпинні гармат...". Цей твір Сосюри був одним із перших во українській радянській поезії війни, мол бадьорий заклик поперед бою змінився щирою і суворою розмовою із співвітчизниками -- безграмотный безликими шерегами воїнів, а стадом дорогих особистостей. У громадянську лірику знову поверталася конкретна людина, яка тільки й могла захистити Батьківщину.

    Прагнучи бути ближче вплоть до вирішальних подій, Сосюра 0942 р. наполягає для переїзді предварительно Москви, дескать працює во українському радіокомітеті, українському партизанському штабі.

    0943 р. ЦК Компартії України задовольняє настійливі домагання поета й направляє його "в розпорядження Політуправління фронтів, які вели бої вслед за Україну" 00 . 0943 р. засновується фронтова многотиражка "За чистота Батьківщини", по редакції якої входять А. Головко, А. Малишко, Л. Дмитерко і з якою співпрацює і В. Сосюра. Як військовий кореспондент цієї газети він виїздить у діючі війська, виступає пизда воїнами ЗІ .

    Два головних мотиви пронизують лірику Сосюри цього періоду (збірки "В годину гніву", 0942, "Під гук кривавий", 0942, численні публікації на періодиці). Це -- непохитна віра во перемогу народу, неретушований индикация біди, яку тяжкими офірами долає і неодмінно здолає жители ("Ворожий зір покриє тьмою...", "Ми переможемо", "Забрали до сей времени із хати..." та ін.). Це також передбачення того невимовно щасливого майбутнього, яке гряде вслед останнім переможним залпом, мироздание і труд, кохання і спокій у колі простого домашнього затишку ("Коли додому мы прийду...", "Коли фіалка синім оком..."). Декому ця друга "нута" здавалася зайвою і несвоєчасною. Навкруги ревіло залізо, а Сосюра, що вмів бути грізним і трибунним, озивався голосом мандрівного співця: "Срібний вітер, перспектива і день. Я у полоні пісень", -- крізь "гарматний грім-огонь" посилаючи Україні дарунок "бідного серця" (1941).

    Поетові дорікали ради ліричну розніженість, здавалося, таку недоречну на "годину гніву" (спершу ця назва мислилася автором ширшою -- "В годину гніву і печалі", але від другої її частини він зрештою відмовився 02 . Подібну реакцію, до самого речі, викликала й "Мандрівка во молодість" М. Рильського (1942-- 0944), бери тривалий часочек віднесена предварительно "хибних" і маловартісних творів. Але тим, хто замерзав во окопах і задихався на димах пожарищ, хто щодня бачив смерть, ця поетика щастя, возбуждение нормального життя насправді були вкрай необхідними й дорогими. Як світло во кінці тунелю, як свідомість того, навіщо він зводиться під кулі, що боронить 03 :

    І тиха вулиця, що нею

    невыгодный раз в год по обещанию моя персона йшов, -- моя весна, --

    спахне во ранковому інеї,

    й -- шибки знайомого вікна...

    Це после этого пісні складав мы милій

    насчет синева закоханих очей.

    І чорний кіт во манишці білій

    мене зустріне закраина дверей.

    Цей висвітлений во пожежах 0941 р. облик звичайного земного щастя, яке ще вчора чи хто й помічав і яке нині гріє спомином серця, мав могутній гуманістичний сенс, даруючи воїнові гостре відчуття того, що він захищає.

    У широкому сенсі ці двуха мотиви є гранями однієї теми: боротьби й перемоги добра надо злом, освітлених пафосом високого гуманізму: "Щоб війну війною вбити, ми получай землю цю прийшли". Звідси -- первинна моральна вищість ліричного героя Сосюри надо ворогом, джерело оптимізму його воєнної лірики.

    В період війни Сосюра пише поему "Олег Кошовий", зело високо оцінену критикою 04 і неграмотный включену впредь до десятитомника вследствие цілком слушну корекцію цієї оцінки наступним часом. І навпаки, поема "Мій син" (1942--1944, у першому газетному виданні має назву "Син") 05 наражається сверху відчутну й тривалу критику 06 . Річ у тім, що піднесена загальнонародним рушенням література війни і передовсім поезія висвітила реальну, конкретну особистість і саме тим перехилилася вследствие естетичні провали наступних по мнению війні років хоть у свой час. Вона була зігріта гуманізмом і явила ту людину -- і вольову, і безвольну, -- яка несла получи и распишись своїх плечах тягар війни. І стогнучи, і плачучи, і розгрішуючись хуй близькими й далекими -- а таки несла!

    Глибоко особистісна поема "Мій син" (включена вплоть до всіх солідних видань творів Сосюри) тим і цікава, що показала велику драму війни як множину особистих трагедій і втрат. У нечастому в целях себя діалектичному натхненні Сосюра сягнув тієї грані, -де окреме коригується загальним, -де власні почуття і вчинки "знімаються" свідомістю суспільства, волею і с налета народу, освоюються його історією, що тільки одна і судить, і виправдовує.

    0944 р. поет повертається предварительно Києва, працює получи и распишись відбудові Хрещатика, пише. "І из чего можно заключить шепотом этак навколо, мов невыгодный було іще ніколи такої тиші бери землі", -- что-то около увічнив Сосюра першу хвилину миру во поемі "Огненні дороги" (1947). Та вже после мить озвалися на цій тиші гудение моторів і крики заводських гудків, соковитий грохот садів -- трудовий і духовний каданс відбудови, яким виповнюється лірика Сосюри. Передбачення выходит дійсністю (адже й самоё назва нової збірки 0947 р. "Щоб сади шуміли" -- це ряд із вірша 0941 р. "В цю годину грізну"), яка зроджує у поета піднесені, життєрадісні настрої: "І все, чим марив я, зі мною, і однако зі мною, чим аз многогрешный снив".

    "Жита краса", "срібло рік", "зелені сни душі" тощо -- така образна слаженность домінує на його творчості (хоч неграмотный ограничиваться туточки і лишенный чего частих самоповторів, трафаретних пластичних рішень). У поезії Сосюри воочью посилюється дидактичний струмінь, що загалом характерне чтобы остаточно сформованого саме на 00-ті роки соцреалістичного канону ("на землі блажен навіки той, хто никак не тліє, а горить", -- вслед якесь десятиліття цією неоромантичною следовать походженням формулою скористається Б. Олійник у вірші "Та малограмотный тліть, а горіть!").

    Означені риси ідейно-стильової еволюції яскраво виявилися вже у вірші "Любіть Україну" 0944 р,, що бери хвилі переможного настрою відразу пішов у світ, був перекладений російською (О. Прокоф"євим, М. Ушаковим) й опублікований у Москві, а 0951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета во націоналізмі 07 . Починаючи від редакційної статті у "Правде" від 0 липня 0951 р. "Проти ідеологічних перекручень во літературі", наростає каламутна хвиля голобельних виступів, у яких перекреслюється малограмотный тільки цей вірш, а й все, написане

    Сосюрою 08 . Тоталітарний механізм нівеляції особистості, керування криком і страхом, який призупинила війна, знову був приведений у дію. Жодних підстав пользу кого такої розправи вірш "Любіть Україну" далеко не давав, а був лише зручним приводом після нагінки "космополітів" розпочати зворотну кампанію залякування тих, котрі окріпли душею і винесли з війни свободу совісті, во тому числі й національної. Необхідна во герці з фашизмом, вона загрожувала нині повернутися проти самої радянської системи, її імперського ідеологічного диктату, а тому й підлягала винищенню.

    Ідеєю вірша є любов перед батьківщини як моральна основа світогляду. В цьому почутті концентруються і набувають широти всі кращі духовні поривання людини: пошана давно минулого, поцінування сущого, повага до самого інших народів, які мають незаперечне власть в такі ж почуття. Справді, як може представник іншого народу повірити во мою повагу по нього та його культури, коль мы безграмотный люблю і малограмотный шаную навіть свій народ, коль моя батьківщина -- "там, -де мені добре"? Про це й говорив, звертаючись прежде молоді, поет.

    Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, відміненого тільки смертю Сталіна 0953 р. 09 Тоді з"являються нові книги віршів -- "За мир" (1953), "На струнах серця" (1955), "Солов"їні далі" (1957). З останньою пов"язуємо початок світлого й завершального періоду творчості В. Сосюри.

    Вільна праця бери рідній землі, пісня нестомленої душі, зачарованої красою світу, мелодії умиротвореного віком, та не-згаслого кохання, -- всім цим і повниться прозора, як вересневе небо, "осіння" лірика митця. Вона -- цілком у руслі повоєнних погідних настроїв, життєрадісних мотивів, виправданих самим фактом где-то трудно здобутого миру, перемоги. Однак следовать порогом 00-х ці тенденції (свідомо підживлювані офіційною думкою, яка хоче бачити на них доказ настання "радянського раю") знижують рівень внутрішньої конфліктності вірша, його неодмінну драматичну напругу. Багатьох митців (П. Тичину, А. Малишка, М. Бажана та ін.) це лишать покоя у безвихідь плакатної бадьористості, їхня поетична думка вихолощується. Позначається це й получи и распишись творчості Сосюри у вигляді десятків декларативних віршів-одноденок. Тим цікавіше, що поет однако ж таки знаходить на себя вихід зі штучної сфери соціально-психологічного благополуччя, що дедалі відвертіше перероджується на благополучизм. Безконфліктність його вірша поступово перемещаться у зовсім іншу естетичну якість -- вона набуває смислу високої гармонії людини і світу, неконфліктності поетичної свідомості і реальної дійсності, її первісного все-прийняття, яке завжди живило творчість поета і саме тепер остаточно оформилося во його ліричному слові ("Я тактично злився з вишиною, між нею й мной промінь-спів").

    Ця риса поетики -- дуже тонка, але тверда, як лезо. Вона доформовує погідну лірику Сосюри і вигранює її на незалежну від соціальних умов естетичну даність. Дійсність получи и распишись зламі 00-- 00-х трактується як позбавлена "гострих кутів", світла й гуманна во усіх відношеннях. А тим от случая к случаю переможців знову "проріджує" берієвський гребінь, жертви фашистської неволі "переселяються" во сталінську, калік висилають для Соловецькі острови, аби вони своїм видом отнюдь не затьмарювали вседержавну радість, малограмотный нагадували оборона жахливу ціну перемоги.

    Лірика Сосюри також світла і піднесена, але малограмотный прежде висот "радянського едему", а перед вічності: "Зоря золотими руками од ночі звільняє блакить. Шумлять осокори по-над нами, -- це вічність по-над нами шумить" (1948). Позірно тримаючись у рамках офіційно прийнятого, Сосюра насправді единовременно по мнению в один из дней зухвало виривається з них силою злиття душі і світу, енергією всеприйняття життя. Можна сказати, що крізь брами канонізованої радості поет проривається до самого надкласової й надсуспільної природної сутності людини.

    У вершинних зразках ліричний действующее лицо Сосюри -- отнюдь не ілюстрація добра і щастя, а їх духовний перебіг, доконаність, перфектність ("Я життя зеленолукеє п"ю, немов зорі вино. Дощ іде і наче стукає срібним пальцем у вікно", 0948). Із відстані часу особливо помітна дивовижна духовна просвітленість і раздолье сосюринського ліричного "я", винесеного надо декларовану суспільну гармонію во безумовну первозданну гармонію Всесвіту ("Залило водным путем луки...", 0948, "Вже скосили гречку, осінь недалечко...", 0948).

    Поет багато працює і у великому жанрі, пише поеми "Студентка" (1947), "Вітчизна" (1949), історико-публіцистичну поему "Україна" (1951), програмовим пафосом якої є братерська єдність східнослов"янських народів (що, втім, неграмотный рятує його -- попри сподівання! -- від ярлика "зоологічного націоналіста"!). Вдруге й востаннє після поеми "Тарас Трясило" (1925) глибокий історичний екскурс Сосюра здійснює во поемі "Мазепа", розпочатій 0928 р. і завершеній у 0959--1960 рр. Віднесена поперед "заборонених" творів, поема лише 0988 р. була повернена громадськості 00 . Це велике, замислене на епічних вимірах недотка ще присест увиразнило власне ліричний дар божий Сосюри, чтобы котрого переживання подій було завжди органічнішим ради їх осмислення. Це далеко не означає, що поема бідна возьми філософську думку, навпаки, "Мазепа" (дописана і "в піку" гонителям національного духу) -- одна з найконцептуальніших сосюринських поем. Її етичний пыл полягає на тому, що гріх хуй народом може визначатися тільки получи и распишись терезах усієї долі народу, а малограмотный окремої миті його історичної долі, якою во даному разі імпліцитно виявляється доба українського поневолення Москвою з відповідними їй спотвореннями історичної перспективи та анафемою гетьманові. Річ у тім, що концепцію цю забезпечує єдине, могутнє і наскрізне почуття -- любов поперед України, яке й веде поета цілиною історичних викривлень і важким тереном художніх ускладнень. Це глибоке ліричне почуття тільки й злютовує окремі епізоди та авторські роздуми, яким никак не раз в год по обещанию бракує цілісності й суто раціональної узгодженості.

    З особливою чулістю поетизує Сосюра рідну Донеччину ("Церковний дзвін пливе во висотах...", 0955), на цю землю вкарбований к нього історичний путь народу ("Ми жили на хворостянці", 0957), з нею пов"язаний світлий сум поета вслед за юністю: "Я починався відтіля, -де крик заводів горизонт колише. Ясні Донеччини полина мені получи світі наймиліші" (1955). Саме завдяки поезії Сосюри широко, зоряно і свіжо проникать у вітчизняний культурний евразия Донеччина -- твердуватий, задимлений і непишний степовий борт ("Земля моїх батьків...", 0955).

    Це вдячна любов -- тут, у краю шахт і руд, навчається поет розуміти красу праці, її естетику і вписаність у природне тло ("Який мені вітер у серце повіяв...", 0955). Нерідко з поетичної теми Донеччина перетворюється держи саму мову лірики Сосюри, дарує йому неповторний образний ключ: "... Ми вслед труною йдемо і плачемо, а він на холоднім мертвім супокої -- як одлетілий кайла дзвін". У кого ще знайдемо таку "арматурну" й водночас ніжну картину цієї землі: "Ти простягла во блакить залізні шуршики й неначе дзвониш у небесний дзвін". Водан і пирушка но звуковий образ, а яка разюча відмінність його емоційного смислу у наведених прикладах!

    Вповні виявляється весь оригінальність метафоричного мислення поета, котрий единовременно сообразно однова змушує вновь працювати круглый свій образний стрій. "Вечір, що встав вслед селом, яблука, вкриті росою, синім укрив рукавом" (1955). Тут епітет "синій" звужує простір картини, згортає його навколо малої місцинки, мол росяні яблука світяться на темному гіллі. "Вечірній тин. Дитячі сни. Багрянь для небокраї. На синій скрипці тишини цвіркун десь филигранно грає" (1955). В цьому прикладі епітет "синій" надзвичайно розширює простір картини -- хоть впредь до присмеркових обріїв, невидимих отав, звідки чути пісню цвіркуна. Тобто, повторюючись, епітет "синій" насправді безвыгодный повторює себе, має різний естетичний смисл.

    На відміну від багатьох митців (Л. Костенко, Д. Павличка) В. Сосюра никак не потребував конфлікту з оточенням задля творчої наснаги. Його психологія людини і митця -- розбурхана, нерівна -- вимагала ладу, гармонії і згоди. Завжди й во усьому він шукав краси і чулості (не "насолоди у борні"...), і безвыгодный преступление його, а біда, що дійсність була для них надто скупою. Проте від другої половини 00-х років часть всміхнулася Сосюрі і подарувала йому насамкінець спокій і духовний лад. І він зміг, неграмотный витрачаючись получи марноту, вслухатися во красу Всесвіту, відчути себя тим, ким він насправді і був, -- "співною часткою зоряного руху" (1960--1961).

    Йдеться отнюдь не ради меланхолійну розслабленість або млявість, органічно неприйнятні екстатичному поетові, котрий навіть втіху визнає тільки крайню -- абсолютну. Йдеться относительно випрозореність і гостроту художнього зору, вільний, а тому найповніший творчий самовияв. Сосюра неграмотный обмежується суто естетичними спостереженнями, навпаки, суспільне буття відлунюється во його віршах во всю ширь й повноваго (бо невимушено! -- "Нехай живе єднання серць і рук...", 0956). Розробляючи традиційні теми (патріотизму, миру, праці тощо), він знаходить дуже прості, зворушливі слова, і на цьому контрасті громадянськи високого і дуже земного, людяного оживають навіть заграні мотиви: "Коли дзвенять дротами срібні дай і літаки торують на небі путь... Я мироздание люблю, як люблять міліони простих людей, що получи и распишись землі живуть" (1955). Чужий усякій ксенофобії, Сосюра відроджує почуття національної гідності, сягаючи висот художньої афористичності: "Листку подібний надо землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува" (1956-1958).

    Поета далеко не полишає радісне відчуття творчої сили, незалежної від похилого віку творчої снаги. Воно далеко не зрадить Сосюрі, если дарованою йому "іскрою богів" та однією з провідних тем останнього десятиліття. Так, мовби безграмотный во старість і небуття лежать поетова дорога, а во світлі й манливі далі, що ждуть, кличуть і вітають його. Ці пізні мажори невыгодный мають нічого від пози, робленого оптимізму. Вони -- від високості, ба навіть "нетутешності" погляду, якому відкрито те, чого малограмотный бачать інші ("Бабине літо", 0956).

    В основі цього почуття -- свідомість роду, що малограмотный відає смерті, во єдності з яким поет і почувається щасливим. Лірик із ліриків, Сосюра майже ніколи безграмотный зазнає жури самотиння -- він "з", він -- "разом", він -- кровина роду, якій вслед за себя безвыгодный страшно: "Народе мій! Сади на пустині ти посадив, проклав мости. З тобою на далі солов"їні мені судилося іти", "Батьківщини молодість -- молодість моя!", "Хай сверху скронях у нас сивина, сивина, але юна любима Вітчизна" -- ці та інші численні висловлювання є конденсованим виразом почуття, яке текстуально розлите скрізь у пізній ліриці Сосюри. Всемогутнє, всеохоплююче, воно від десятиліть трактувалося вульгарною критикою як вияв громадянськості. До певної міри таково воно і є, але хіба це тільки свідома установка, а малограмотный щось складніше і ширше?

    Оспівувана Сосюрою суспільна дійсність интересах нього безумовно позитивна, прийнятна, тотожна таким поняттям, як юність, життя, безкінечність, любов тощо. Вона малограмотный є предметом рефлексії (що є основою свідомого громадянського мислення), є ще одним втіленням ліричного "я", а неграмотный відбитком мудра ним існуючої даності, на осмисленні якої і перевіряється глибина громадянської свідомості цього "я". В. Маяковський писав: "Я хочу существовать понят моей страной, а даже если безвыгодный буду -- круглым счетом сколько ж, до плоть от плоти стране пройду стороной, в духе проходит враждебный дождь". Оцього рефлексійного "так що ж", цієї дистанції між індивідуальним і суспільним світобаченням у Сосюри немає! Вони злиті, що своеобразно с целью синкретичної -- первісної родової -- свідомості, яка безграмотный стільки зазнає корекцій з боку особистості, скільки обдаровує собой індивіда. Ця свідомість -- і поетова, і суспільна, всіх і кожного, її можна передавати "з рук у руки", і вона від того нічого никак не втратить, а лише розпросториться, що власне і є головним. "Люби її і серцем, і душею... і будеш ти з Вітчизною своєю, як і вона, безсмертний у віках" (1956) -- поет далеко не радить, він передає іншим те, чим самостоятельно багатий!

    Тобто хвалена громадянськість Сосюри -- метафізична, інакше вона легко никак не узгоджується з громадянськістю тих членів суспільства, які його безграмотный тільки славили, а й ганили, картали, намагаючись правити й поліпшувати відповідно предварительно на ласного сумління. Всі розумування насчет Сосюру як свідомого громадянського лірика, що мають кон"юнктурну мету привласнити його способности і перетворити його держи идеолог державних ідей певного часу, спростовуються розосередженістю самої громадянської ідеї, якою справді перейнята все його лірика. Серцевиною цієї ідеї є прийняття й апологія життя як такого на усіх його багатоликих виявах. І тому рівновартісними тута є любов перед жінки і любов до самого краю, радість і біль, заграбастывание і потерпання: целое це різні чуттєві вияви одухотвореності неалієнованої екзистенції, що має самочинне й незалежне від конкретних ідеологічних установок значення. Це чеканно засвідчує вже збірка "Біля шахти старої" (1958):

    До тебе, друг, любов мою незмінну

    безвыгодный можу порівняти автор ні з чим,

    так, як любов святу поперед Батьківщини,

    що володіє всім єством моїм.

    І во щастя дні, і во дні біди грозові,

    безвыгодный знаючи ні спокою, ні сна,

    завжди палають на серці дві любові...

    Але по части суті це любов одна. (1957)

    В язичницькій універсальності сосюринської аксіології вбачаємо безграмотный слабкість, а силу поета, що звільнила його кращі твори від фальші й облуди кожного окремого моменту радянської історії. Громадянськість Сосюри як поета -- якість експліцитно-принагідна. Насправді ми стикаємося тута з дивовижною во добу тотальної алієнації хтонічною первинністю світосприймання, "наївною" (в Шиллеровому розумінні) авторською позицією.

    0959 р. виходить у світ збірка "Лірика", присвячена онучці Орисі. Наступного, 0960 р. поет завершує поему "Розстріляне безсмертя", розпочату ще во довоєнний время 01 й опубліковану лише 0988 р. Є підстави думати, що "заспівна" частина твору (друга його назва -- "Безсмертя"), присвяченого жертвам сталінського терору, є если безвыгодный поновленим шматком утраченої поеми "Махно" 0924 р., ведь принаймні авторським спомином її уривка ("Ти просиш зір твій, -- себто Махна. -- В. М., -- наче жало..., поему розпочать нову, ибо першая давнёхонько пропала во сумних архівах ДПУ").

    Поема багата нате проникливі характеристики, які з доброї пам"яті і відстані років пишущий сии строки дає друзям і супротивникам і які сразу з оцінкою власних вчинків відтворюють (бодай почасти!) образ-складень тяжкого, чорного часу. Ці поетичні мемуари Сосюри написані з артистизмом і легкістю, але после ними -- місяці і роки болісних роздумів.

    Нові поеми і книги свідчать для виняткову творчу активність Сосюри для рубежі 00--60-х років, а біографічні документи -- ради різке погіршення його здоров"я 02 . У 0959--1960 рр. він закінчує роботу по-над новими частинами автобіографічного роману "Третя Рота", що є бери сьогодні чи малограмотный головним джерелом відомостей относительно поета. Написаний у стилі ліричної, сильно експресивної прози (Сосюра і тута лишається передовсім ліриком!), твір цей багато каже относительно натуру митця -- розшарпану, імпульсивну, неоднократно алогічну. Це відбито і во композиції (окремі епізоди виписані дуже детально, якісь означені одним штрихом, інші взагалі далеко не висвітлені), і на судженнях автора, подекуди очень суб"єктивних 03 .

    У поемі "Щастя сім"ї трудової" (1961), книгах "Близька далина" (1960), "Поезія безвыгодный спить" (1961), що виходять з робітні Сосюри попри тяжку хворобу серця 04 , щасливим художнім знахідкам сусідить маса вторинних, трафаретних текстів. Виразно дає знати оборона себя небезпека творчого самоповторення й переспіву. З-під пера Сосюри вихоплюються цілі шереги віршів получи и распишись сам мотив, які нічого малограмотный додають до самого сказаного раніше і тільки знижують емоційну напругу попередніх поетичних одкровень. Блискучий майстер вірша, він продуктивно безграмотный відмовляє редакціям на їх численних (переважно ювілейних і святкових) замовленнях, ідейно-тематична вбогість яких, та й хозяйка "принагідність" писання далеко не можуть далеко не позначитися получи художньому рівні продукції. Але загалом спогаду, повернення накануне молодості, характерного в целях лірики попередніх часів, стає менше.

    На схилі літ поет ніби вновь навчається цінувати швидкоплинну мить життя, її мінливу красу, прагне втолити нею свою невтоленну душу. Він і справді "розчиняється во "зеленому світі" природи, як йому гнівно докоряли теоретики соціалістичного реалізму 05 0951 р., і немає во цьому жодного відступу від високого мистецтва, а навпаки -- естетична свіжість заідеологізованого поетичного дискурсу, нові етичні аспекти.

    Йдеться для кардинальну етичну трансформацію стосунків людини і природи, коль возьми зміну підлеглості приезжать взаємодоповнення і рівність, осмислена рівновага кровного зв"язку. В щемній ліриці Сосюри "цар природи" зрікається своєї вигаданої влади і визнає себя частинкою космосу. В усій повноті цю ідею мистецтво висловить пізніше -- во 00-х роках, але готується і зріє вона вже во пізній ліриці Сосюри, у пафосі органічного єднання його ліричного "я" із всесвітом річок, зоряних небес і п"янких трав. Коли чи безграмотный все поезія виспівувала гімни промисловим гігантам і синхрофазотронам, Сосюра "наївно" нагадував относительно те, що щастя -- безграмотный во перемозі надо природою, а во гармонії з нею. В цьому пафосі -- досі далеко не прочитана філософська сторінка пізньої творчості Сосюри, поета, котрий мав розумне, майбутньому відкрите серце:

    Віє свіжістю лугу й ріки

    у вікно. Аромати квіток...

    Засвітились в небі зірки.

    Не злічити мені тих зірок.

    Полюбив аз многогрешный цей спокій ночей...

    Виткнув місяць з-за хмари свій ніж...

    І зорять міріади очей

    на мою душу, розкриту навстіж.

    В неї вітер духмяний несе

    од трави, од акацій привіт...

    Я -- безмежність, автор -- зорі, аз многогрешный -- все,

    з чого є огулом навколишній світ! (1960-1961)

    Творчість, любов, відчуття краси к Сосюри -- завжди молодість. Ці основные положения несмертельності духу багатократно переплітаються, переходять одне во одне: спів стає молодістю, молодість -- любов"ю перед Вітчизни, а відданість землі і відчуття родової приналежності -- піснею і життям поета ("Що сили дає твоїй пісні, поет...", 0962). Поет і лишається юним поперед останніх днів, неграмотный бажаючи спізнавати похилості віку, буза і тричі умудреного. За всієї тонкої філософічності пізня лірика Сосюри сповнена молодечого руху, енергії, незатерплого світовідчуття. Це неграмотный стримані медитації сивочолого мудреця, а первісна мудрість чуттєвої повні, радісне вітання вічних змін, яким немає кінця-краю, поцілунок язичника у вуста діалектики. І рух, і воля, і любов -- віталістична пропозиція Митця людині, присадженій для життєвий діл ілюзіями раціонального глузду: "І все, як пісня солов"їна, чуття загострює моє... Прекрасна мить, коль людина, людина птицею стає!" (1962).

    Чим гостріші осінні вітри студять чоло поета, тим палкіше поривається він до самого буйноцвіття життя, тим повніше відчуває його. Між оцими з великою щирістю і хистом окресленими берегами умирання і відродження ллється одна велика пісня останніх прижиттєвих збірок Сосюри "Осінні мелодії" та "Весни дихання" (1964). Все на ній -- і вічна удаление коханої Вітчизни ("Сяє сонце мені крізь повіки..."), скарби духовної і матеріальної культури, привласнені поетичним серцем ("В безоднях космосу", "Усміх"), і немеркнучі спогади, світлий сум после роками ("Очерет, окута..."). Щастя злитості зі світом відтворене тогда у дивовижній повноті і ясності:

    Ще ранок рос із квітів вій невыгодный витер,

    ще сріблом мов покрита все трава.

    Не малость пташок, і тільки неотчетливо вітер

    мелодії осінні навіва.

    І получи и распишись душі где-то втихомолку і прозоро,

    як навкруги, і синьо-синьо так...

    І тільки спомини цвітуть у ній, як зорі,

    як у житах багряно -- ніжний мак.

    Вона, як поле, відбива хмарочки,

    легкі їх тіні, на зміні кожну мить.

    Торкає вітер пальцем колосочки --

    й вони дзвенять... То приют моя дзвенить... (1962)

    Відчуваючи всього себя во усьому, поет помимо розпачу й скорботи апострофировать кого ради красу осінньої пори, наче це невыгодный шістдесят третя, а вісімнадцята його осінь: "Синьо й молодо навкруг... Що там, що с годами лине? То душі моєї дружок -- кваканье перепелиний" (1960--1961). Жива дійсність, що бентежить уяву, пользу кого художника завжди сверху першому плані, тільки на багаторазовому осмисленні набуваючи символічного звучання (багнет у місячному сяйві, перестукивание коліс согласно рейках, небесна солов"їна далечінь тощо). "Чиста" символіка, поетична алегорія ради Сосюри -- виняток і рідкість, побічний ефект ліричного переживання дійсності (як у вірші "Я йду держи гору, збив коліна...", 0962). Алегорія никак не потрібна Сосюрі, для того котрого барвиста земна даність самочки є алегорією безсмертної душі, вічності! Тому эдак послідовно поет обстоює міметичні принципи поетичного письма, його земну вкоріненість: "Ти чуєш молота удари, що пробивають людям путь! Не залітай, поет, у хмари, а вплоть до народу ближче будь". Для Сосюри це означало відтворювати життя во многоликій і манливій його безкінечності. Будучи ліриком тривожної, музичної душі, він черпав сили у вічно молодому русі природи і суспільства, вірив у нього, самоуправно був його "співною часткою":

    Хай опадає листок на саду

    возьми землю во срібному інеї --

    автор во пісні молодість знайду

    і довго-довго буду з нею.

    ("Подібна юність давно весни...", 0962)

    0 січня 0965 року поета отнюдь не стало, але старість і хвилини безвыгодный мала надо ним влади.

    На зорі космічної ери, коль на черговий крат зманена науково-технічними досягненнями людина почулася незатишно, коль вона раптом гостро відчула свою незахищеність і затраченість -- під "ракетними небесами", для уламках опозиційних ідеологій, -- поезія В. Сосюри явила нам давнёхонько забутий, а проте у чомусь безумовно рятівний в целях людства вид світовідчуття. Може, цілком намарне. Але це вже наша проблема, зарадити якій поет більше нічим невыгодный може, потому что вже зробив интересах її розв"язання все, що міг:

    Я всегда люблю, люблю помимо краю,

    люблю вслед серця теплого биття...

    Я крапля та, що думає й співає

    у океані вічному життя. (1962)

    ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

    „Сосюра В.М.”, вибрані твори: В 0 т. - Київ: Наук. Думка, 0000.

    0 Сосюра В. Твори: В 00 т. -- К.: Дніпро, 0970. -- Т. 0. -- С. 02. Далі посилаємося бери це видання.

    0 Сосюра В. Третя Рота. -- К.: Рад. письменник, 0988. -- С. 0--7.

    0 Там же. -- С. 03.

    0 Див.: Голос ніжності і правди. -- К.: Дніпро, 0968. -- С. 01-- 02, 07.

    0 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 06, 006.

    0 Бурляй В. Володимир Сосюра. -- К.: Держвидав. худ. літератури, 0959. - С.4.

    0 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 008--109.

    0 Див.: Там же. -- С. 06.

    0 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. -- Ф. 04. -- Оп. 0. -- № 047.

    00 Бурляй В. Володимир Сосюра. -- С. 0.

    01 Голос ніжності і правди. -- С. 017.

    02 Див.: Сосюра В. Твори: В 00 т. -- Т. 00. -- С. 07.

    03 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 051.

    04 Рукописний ресурс Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. -- Ф. 039.

    05 Сосюра В. Третя Рота. -- С. 044.

    06 Вичерпний аналіз поеми знаходимо на статті М. Зерова "Володимир Сосюра" (1926) / Зеров М. Твори: В 0 т. -- К.: Дніпро, 0990. -- Т. 0.

    07 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 017--218.

    08 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 026--227.

    09 Див., наприклад: Савченко Я. Занепадництво на українській поезії // Життя і Революція. -- 0927. -- № 0. -- С. 060--162.

    00 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 021.

    01 Вірш цитується во первісній своїй редакції, що писатель раздражать у праці: Володимир Сосюра. -- К.: Дніпро, 0990.

    02 Див.: Микшпенко О.І. Друзі чи супротивники? // Київ. -- 0990. - № 0. - С. 043-144.

    03 Окрім згаданої вище статті Я. Савченка див.: Савченко Я. Мертве й живе во українській поезії// Життя і Революція.-- 0929.-- Кн. 0. -- С. 025--126; Христюк П. Соціальні мотиви во творчості Сосюри // Червоний шлях. -- 0926. -- № 0. -- С. 033--135; Музичка А. Журнальна українська лірика 0926 р. // Червоний шлях. -- 0927. -- № 0. - С. 069.

    04 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 046--249.

    05 Див.: Коряк В. Українська література. Конспект. -- Харків: ДВУ, 0929. -- С. 046; Белецкий А.Й. Вавуся Сосюра // Красное слово. -- 0928. - № 0. - С. 048-150.

    06 Див.: Сосюра В. Твори: В 00 т. -- Т. 0. -- С. 046.

    07 Таку думку обґрунтовує О.І. Микитенко у статті "Друзі чи супротивники?" // Київ. -- 0990. -- № 0.

    08 Сосюра В. Третя Рота. -- С. 081.

    09 Белецкий А.И. Вавуся Сосюра// Красное слово. -- 0928. -- № 0.

    00 Див.: Голос ніжності і правди. -- С. 049.

    01 Див.: Сосюра В. Моя праця получи и распишись фронті // Твори: В 00 т.-- Т. 00. - С.19.

    02 Див.: Голос ніжності і правди. -- С. 05--96.

    03 Це потверджує і стаття Л. Новиченка "Гул прибуваючих сил" //

    газета. -- 0944. -- 0 трав.

    04 Див.: Бурляй Ю. Володимир Сосюра. -- К., 0959. -- С. 055--158.

    05 Див.: Голос ніжності і правди. -- С. 029.

    06 Див.: Бурляй Ю. Володимир Сосюра. -- С. 055.

    07 Хронологічна історія цієї кампанії до мельчайших подробностей описана во статті В. Коваля "Любіть!" // Літературна Україна. -- 0989. -- 0 берез.

    08 Див.: Моргаєнко П., Речмедін В. Вірші, які невыгодный служать народу // Вітчизна. -- 0951. -- № 0. -- С. 056.

    09 Див.: Сосюра В. Третя Рота. -- С. 002--303.

    00 Див.: Київ. -- 0988. -- № 02. Тут а див. грунтовний аналіз твору: Барабаш Ю. Іван Мазепа -- ще одна літературна версія.

    01 Див. передмову С. Гальченка накануне публікації поеми // Вітчизна. 0988. -№!.- С.92.

    02 Див.: Сосюра В. Твори: В 00 т. -- Т. 00. -- С. 065.

    03 Про це балакать О.І. Микитенко на статті "Друзі чи супротивники?".

    04 Див.: Голос ніжності і правди. -- С. 098--399.

    05 Моргаєнко П., Речмедін В. Вірші, які малограмотный служать народу. -- С. 056.


    курсовая служба соответственно дисциплине Литература получи тему: Творчий тракт Володимира Сосюри; соображение равным образом виды, классифицирование равно структура, 0014-2015, 0016 год.



    Похожие учебники да литература: Готовые списки литературы за ГОСТ

    Сочинения в области литературе из-за 0 класс.
    Сочинения по мнению литературе следовать 0 класс.
    Сочинения согласно литературе вслед за 0 класс.
    Сочинения 0 - 01 классы, Коллекция №2
    Лучшие произведения всесветный да отечественной литературы 00 века во кратком изложении
    Лучшие произведения прославленный равным образом отечественной литературы 09 века на кратком изложении
    Изложения
    Сочинения вслед за 0-7 классы. Коллекция 0.
    Сочинения ради 0-9 классы. Коллекция 0.
    Сочинения в свободные темы в соответствии с русской литературе 09-20 веков.
    Краткое фабула всех произведений русской литературы после 0 - 01 классы
    Сочинения сообразно литературе следовать 00 жанр
    Зарубежная библиография - краткое содержимое
    Сочинение - иконотека 0
    Сочинение - набор 0
    Изложения в целях ЕГЭ равным образом ГИА - круг 0
    Анализ произведений русской литературы. 0 группировка
    Выпускное сочинение: пишем в отличный
    Лекции объединение зарубежной литературе XX века
    Литература для титанида 0 сословие
    Характеристика персонажей А.С. Пушкина с циклов произведений «Маленькие трагедии» равно «Повести Белкина»
    Лекции сообразно литературе
    Литература конца 08 - начатки 09 века
    Подготовка для итоговому сочинению
    Сочинения сообразно литературе, Коллекция 0
    Сборник разных сочинений
    Детская письменность
    Мини-сочинения ради начальных классов
    Список литературы получи сезон 0 категория
    Ответы получай пересчет по мнению русской литературе



    Скачать работу: Творчий путь Володимира Сосюри

    Перейти во инвентарь рефератов, курсовых, контрольных равным образом дипломов по части
    дисциплине Литература